Коли я виходила заміж за Андрія, в мене вже був син від першого шлюбу. Чоловік одразу полюбив його як рідного та приділяв сину дуже багато часу. Однак рідня мого чоловіка не хотіла нас приймати, особливо це виявлялося в поведінці свекрухи.
Через два роки в нас народилася спільна донька, до неї свекруха ставилася дуже добре, а мого сина вона так і не полюбила.
Вона ніколи не приходила в наш дім, Андрій завжди брав доньку та сам ішов з нею до мами. Свекруха часто запитувала мого чоловіка, чому ж я до неї не приходжу в гості, адже сина можна залишити на мою маму. Не розумію, чому я повинна заради того, щоб сходити до матері свого чоловіка, телефонувати своїй мамі, яка живе за сто двадцять кілометрів від нас, з проханням приїхати? Якщо свекруха не бажає бачити мого сина, значить і мені нема чого робити в її домі.
В кінці жовтня моєму чоловіку виповниться тридцять п’ять років. Ми вирішили справити це свято в родинному колі, тому запросили усю рідню чоловіка і мою. Свекруха запропонувала відсвяткувати ювілей у їхньому будинку, адже в ньому вдосталь місця для всіх гостей. Ми погодилися, але потім мама чоловіка сказала, що вона не хоче бачити у своєму домі гостей з моєї сторони, а особливо це стосується моєї мами та сина, бо вони для неї чужі люди. Я одразу відповіла, якщо не буде моєї родини, я й не подумаю прийти. Мама переконана, що день народження її сина – це і її свято, тим більше якщо святкування відбуватиметься в її домі.
Ми з Андрієм навіть не знаємо, що робити. З одного боку – хочу, щоб на святі були присутні мої родичі, а з іншого – якщо ми їх запросимо, свекруха точно не прийде.
