Мені двадцять п’ять, моїй старшій сестрі – тридцять один. Так було весь час, батьки чомусь більше любили мою сестру, а не мене. Мені доводилося всього досягати самому: освіта, робота. Два роки тому я одружився. Ми взяли квартиру у кредит, самі сплачуємо. А недавно придбали автомобіль. Щоправда, батьки ні копійкою мені не помогли.
Зате моїй сестрі батько віддав свою машину, щоб вона могла возити дітей до школи. Собі тато придбав нове авто. Весілля сестрі справили шість років тому, але суть в тому, що батьки допомогли фінансово. На наше весілля ніхто гривні не дав. А декілька днів тому я ще й дізнався, що сестра разом зі своїм чоловіком та дітьми переїздять на квартиру нашої бабусі.
Мама з татом навіть ремонт там зробили. Сестра старша від мене на шість років, її чоловіку тридцять три роки, і в них от-от народиться ще одна дитина. До цього сестра разом зі своїм чоловіком жила з його батьками, і нібито збирали кошти на власне житло. Як тільки мама з татом дізналися, що в них народиться онук, зразу запропонували молодим квартиру бабусі. Вони вважають, що молода сім’я має жити окремо, щоб було комфортно всім.
Сестра без вагань погодилась прийняти такий подарунок. А батьки з тої радості поміняли там сантехніку, двері нові поставили, придбали світильники та стіл з кріслами.
Коли одружувався я, ніхто копійки не дав. Пригадую, ми взяли з дружиною квартиру під виплату, грошей зовсім не було. Спільними зусиллями та з допомогою моїх друзів поклеїли шпалери, постелили найдешевший ламінат, зробили ванну та туалет.
На перший час придбали необхідні меблі. Доводилось брати недорогі, оскільки коштів не вистачало. Тепер нас троє: я, дружина та дитина. І, правду кажучи, місця в однокімнатній квартирі дуже мало.
Зате сестра завжди була найкращою дитиною. Заради неї батьки забрали бабусю до себе. Мама з татом досі щотижня приїздять до них з великими сумками продуктів, мама наготує їм їсти, вимиє всю квартиру.
Мені це справді накипіло, тож вирішив прямо запитати в батьків, чому одній дитині квартира, машина, продукти, а іншій – нічого. Мама одразу сказала, ніби причина в тому, що ми нічого не просимо, значить нам не треба, а сестра завжди просить про допомогу. Машина їм з малою дитиною просто необхідна, і жити біля свекрухи вона не хоче. А у вас і так все є. То як знати, що вам щось потрібно?
Це дійсно правда. Я ніколи нічого не просив у батьків, ні під час навчання, ні після одруження. З труднощами намагаємось справлятись удвох з дружиною, не вистачає грошей – заробляємо чи зичимо в чужих людей. Просити ми не звикли. Однак хіба батьки не помічають, коли в нас виникають труднощі? Для чого зразу робити таку помітну різницю між дітьми? Не розумію.
