Мій син поставив мені ультиматум: або він, або мій чоловік. Йому взагалі байдуже на мої почуття. Син вважає, ніби я 3pAдuлA його батька.
Колишній чоловік відійшов на той світ, коли сину було чотирнадцять. Я виховувала дитину самотужки. Мені було важко. Доводилося багато працювати, мало відпочивати. Я не мала часу на свої справи. Увесь вільний час йшов на працю або сина. Зараз йому двадцять сім. Він має свою сім’ю, друзів, роботу. Його життя насичене. Він не має часу приїхати до мами в гості.
Мене здивувала реакція сина на появу в мене чоловіка. Він стверджував, ніби я опорочила пам’ять батька. Син, задихаючись від люті, почав вичитувати мене, наче малу дитину. Він впевнений, я ніколи не любила його батька і тільки рада його k0nчuni, бо тепер можу робити що захочу.
Синові ж0pcт0ki слова ранили мене. Я всю молодість віддала для нього. Скільки праці вклала в його майбутнє, одному Богу відомо. Він має все, а я нічого. Син рідко приїздить, мало дзвонить і геть не хоче приймати мою допомогу. Я йому не потрібна, як мати. Він не приділяє мені часу. Я не можу йому пояснити, на скільки мені самотньо. Син не хоче зрозуміти мене. Він не бачить моєї самотності. Я отримала новий шанс на щастя.
Зараз ми не спілкуємося. Син пригрозив відмовитися від мене, якщо я не покину свого нового чоловіка. Моє рішення не змінити. Я хочу щастя, любові, тепла, підтримки. Син усе це має. В нього є сім’я. Я теж людина. Невже я не заслуговую на щастя після усього, що я зробила для нього? Шкода, що він мене не розуміє. Сподіваюся, ми будемо спілкуватися.
