Я з дитинства виховувалась як дівчина з хорошою поведінкою. що це означає? Я ніколи нікому не мала казати те, що може не сподобатись. Робила все те, що мені говорили, завжди слухалась та брала на себе більше роботи, ніж могла потягнути. Про власну думку, та її висловлення, взагалі мовчу.
На останньому курсі університету я зустріла Івана. Ми довго зустрічались, а потім вже й одружились. Квартиру я мала в спадок від бабусі, тому туди ми й переїхали. Зробили ремонти, поставили дорогі меблі. До речі, це все робилось з мого гаманця. Я заробляла набагато краще, ніж чоловік. Його це ані трішки не засмучувало. Він якось навіть заявив, що хоче піти з роботи. Моєї ж зарплатні вистачає, та навіть відкладати виходить. Тоді в мене й почали падати рожеві окуляри з очей.
Я почала помічати, що мною просто користуються. Іван ховав свою зарплатню, а на кишенькові трати просив в мене. Завжди скидався нате, що на роботі зарплату затримують. Про повернення мови йти не могло, ми ж родина. Все почало навалюватись горою. Мої не рви вже не витримували, та я вирішила звернутись до психолога. Перші сеанси пройшли натягнуто, а далі як по маслу.
Я почала розуміти, що вийшла заміж не тому, що кохала, а тому, що мене змусило до цього суспільство. Батьки мене виховали зручною для себе. Я завжди слухалась, нічого в поперек не робила. Такою ж мене забрав і Іван. Йому біло зручно все спихнути на мене, та почуватись диванним царьом, знавцем всія політики світу. А що, забезпечити я можу нас, жити є де, їсти є що, з одягом проблем немає. Тільки дурний буде скаржитись.
Одного вечора, після чергового сеансу у психіатра я повернулась додому, та застала чоловіка з купою документів в руках. Поряд сидів чоловік в дорогому костюмі. Як виявилось, то був нотаріус. Мій любий чоловік вирішив заграбастати собі половину квартири, одну машину та деякі заощадження з банку. Мене це все не те щоб шокувало, я слова сказати не могла.
Тієї ж миті, коли я все зрозуміла, мене ні хто не кохав, а просто хотів покласти лапку на матеріальні блага. Іван був вигнаний з квартири із пакетом одягу, з яким він прийшов до мене. Нотаріус вже був потрібен для іншої справи.
От чому, якщо ти добрий, щирий і завжди відкликнешся на допомогу, тебе всі хочуть обманути та використати? Так не чесно! Чому я маю страждати, якщо це не моя провина? Чому всі люди такі гнилі, а хочуть до себе поваги та гарного відношення?! Мої рожеві окуляри впали та розбились. Я була зла на суспільство. А ще більше злилась на батьків, адже вони мене зробили такою довірливою та зручною для всіх, окрім мене самої.
