В нас важке фінансове становище. Зараз у всіх так, скажете ви і будете праві. БiдA в тому, що ми не можемо з нього вийти. Ми взяли кредит, щоб купити продукти. Все надзвичайно погано. Чоловік працює на двох роботах. Я виховую дітей, роблю нігті вдома та ходжу на різні підробітки. Вчора сиділа з сусідськими дітьми. На тому тижні, роздавала листівки біля новомодного магазину косметики. На вихідних піду розклеювати оголошення якоїсь кредитної контори. Берусь за будь-яку роботу, аби давали гроші.
Таке життя почалося після втрати бізнесу. Ми мали спортивний магазин, який приносив хороші прибутки. Ми намагалися рятувати свій бізнес, але не вийшло. Все прогоріло. Ми закрилися. Що було, те продали через інтернет оптом. Щось просто роздали. Чоловік одразу знайшов роботу, а я не мала такої змоги. Тоді пройшло тільки півроку від народження доньки. Куди мені подіти малу дитину? Мама не хотіла допомогти. Батько слухався маму. Чоловікові батьки не в змозі себе обслужити, не те що з дитиною посидіти.
Якось ми протрималися рік. Я навчилася робити нігті. Подруга віддала свою стару лампу та подарувала частину обладнання. На перший час вистачить. Я працювала з дому, а чоловік знайшов ще одну роботу. В нас все одно нічого не виходило.
Донька захворіла. Ми заплатили багато грошей лікарям. Саме тоді в нас не було коштів на їжу. Довелося взяти кредит, хоча я прохала своїх батьків про допомогу. Вони відмовили одразу. Навіть не думали! Мені боляче про це згадувати. Ще важче усвідомлювати, що я батькам не потрібна. Їм байдуже на мою долю.
Батьки приїздять до внучки. Привозять їй фруктів та соку. Грошей не дають, хоча раніше було по-іншому. Як тільки вони дізналися про борги, одразу змінили своє ставлення до нас. Я запитала, чому вони так роблять? На що тримала відповідь:
- Грошей не даємо, бо ти витратиш їх на свої борги, а не на внучку. Позичати вам ми не зобов’язані. Ви дорослі люди. У вас повинна була бути голова на плечах.
Я не можу пояснити батькам, що життя – це рулетка. Ніхто не застрахований від проблем. Люди часто втрачають бізнес, але це не кінець світу. Я пропонувала їм дати нам в борг, просила, молила – все марно. Чоловік дивився на мене сумними очима. Йому шкода мене. Хто знав, що мої батьки не захочуть допомогти, єдиній дочці, у важку хвилину. Гадки не маю, як ми будемо розгрібатися з боргами, якщо нам вже зараз нічого їсти.
