Мого зятя наче підмінили. Він був геть іншим місяць назад. Я навіть не знаю, що мені думати.
Справи пішли в низ одразу після одруження. До того, зять був усміхненим, веселим, завжди допомагав, якщо попросиш. Раніше він ніколи не хамив, не гаркав на мене. Зараз, я взагалі не розумію, що відбувається.
Живемо ми всі в моїй квартирі. Вона двокімнатна. Місця всім вистачає. Зять одразу почав поводитися, як господар. Я не заперечувала. Давно тут не було чоловічої руки. Зять не дуже хотів допомагати, хоча раніше, міг приїхати з іншого кінця міста, якщо мені потрібно було щось. Він розповідає нам, як переставити меблі та постійно говорить про ремонт своєї мрії. Я не дуже хочу щось змінювати. Робила ремонт рік тому. Мене досі все влаштовує. Донька не сперечається зі своїм чоловіком, лише киває головою.
Ситуація загострилася, коли моя мама 3Axв0piлA. Я забрала її до себе. Вона старалася нікого не турбувати. Мама сама собі готувала, їла в моїй кімнаті. Вона робила щось тихенько в кімнатці. Виходила тільки в ванну кімнату й назад.
Я свою маму покинути не можу. Вона людина в віці. Зятю це не сподобалося. Він навіть не вийшов привітатися, коли мама приїхала. Вона одразу захотіла поїхати назад. Навіщо таке робити? Я намагалася поговорити з дочкою про поведінку зятя. Вона нічого поганого не бачить. Каже, він трішки емоційний, бо втомлюється на роботі. Хоче тиші та спокою. Стара людина може порушувати комфорт. Я нагадала доньці, що це її бабуся і так про неї говорити не гарно, як мінімум.
Конфлікти продовжуються. На тому тижні зять відвів мене на кухні й тихо запитав, скільки залишилося жити бабусі. Я вся похолола. Йому вистачило наглості таке питати?! Куди подівся той милий молодик, який цілував мені руки й називав мамою? Виходить, він грав якусь роль з самого початку, а зараз показує своє справжнє нутро.
Бабуся ще довго буде жити. Зятю це не сподобалося, але він продовжив розмову. Йому в голову прийшла «геніальна» ідея. Зять запропонував мені та мамі переїхати до неї на квартиру. Вона однокімнатна, але нам місця вистачить. Самі молоді залишаться тут. Їм потрібно більше місця, адже донька вагітна.
Два потрясіння за раз. Перше, мене виганяють з власної квартири і друге – донька вагітна, але нічого не сказала. Як так? Ми сім’я, а зять колотить ч0pт знає що. Ні я, ні бабуся, нікуди не подінемося. Зять почервонів від злості, але продовжив говорити спокійно. Поцікавився, що я планую робити з пустою бабусиною квартирою. За неї треба платити. Я давно подумала про це. В маминих сусідів є внучка, яка приїхала на навчання, але жити з бабусею та дідом не хоче. Я здала їй квартиру за символічну ціну. Дівчина задоволена і буде чим платити за комунальні платежі.
Зять, почувши мою розповідь, видав приголомшливу фразу:
- Ми сім’я і повинні все вирішувати разом.
Яка чудова позиція. Як фиркати до мене й виганяти з дому, то ми не сім’я, а як здавати не їхнє житло без їхнього відома, то одразу стали сім’єю. Прикро бачити такі кардинальні зміни в зятеві. Може, він стане таким, як колись? Вірю в це все менше. Він чудово показав своє нутро.
