Ми з Тарасом прожили у шлюбі шістнадцять років, після весілля одразу пішли жити окремо, батьки з обох сторін допомогли нам з придбанням власного житла. У нас троє дітей, старша донька цього року вступила навчатись в коледж, молодші закінчують школу. Нашу сім’ю повністю забезпечує чоловік, я вдома доглядаю за дітьми та виконую всю хатню роботу.
Три дні тому чоловік прийшов додому та сказав, що привезе свого батька до нас жити. Після інсульту свекор навіть не може пересуватися по хаті, тож йому потрібен постійний догляд. Але ж у Тараса ще є рідна сестра, гадаю, вона, як донька, повинна взяти догляд за хворим батьком на себе.
Але вона зразу відмовилась, пояснивши, що на її плечах робота, дитина та хатні справи. Ліда о восьмій годині виходить з дому і тільки надвечір повертається. Чоловік її теж постійно на роботі. Віддавати батька в якийсь заклад чи найняти доглядальницю Тарас та його сестра категорично проти, тому переклали ці обов’язки на мене.
Я таки вмовила Тараса хоча б на кілька днів найняти доглядальницю. Зайвих грошей у нас на даний час немає, діти навчаються, їх треба за щось годувати та одягати. А тут з татом справжня безвихідь. Він поки лежить в лікарні, однак після виписки чоловік сказав, що ми повинні забрати тата до себе. Інших варіантів немає.
Тарас чомусь гадає, ніби я зобов’язана доглядати батька. З його слів, я й так сиджу вдома, ніде не працюю, то можу допомогти, і тепер моя черга трохи попрацювати.
Хоча не розумію, чим він мені дорікає. Хатня робота набагато важча, ніж деяка робота в офісі. Їсти зготувати, випрати, попрасувати, прибрати дім, сходити за продуктами, майстра викликати, з дітьми уроки зробити. Буває, що й сісти ніколи, весь день на ногах. А те, що я народила Тарасові трьох дітей, хіба нічого не означає?
Старшій дочці зараз вісімнадцять, молодшим – сім та тринадцять. Зараз, безперечно, з ними набагато легше, але хто доглядав їх змалечку? Мені ніхто не допоміг та вночі не встав до дітей. Чоловік як зранку ішов, так пізно ввечері вертався, а, бувало, ще й з друзями на пиві міг затриматися. Декілька раз приходив додому опівночі, коли я всіх трьох вклала спати.
Від бабусь також допомоги не було, моя мати до останнього працювала. Свекруха взагалі поставила мене перед фактом, що вона бабуся, а не няня. Вона може прийти на годинку, погратися з онуками, принести іграшки чи солодощі, а виховувати та постійно бути з дітьми – справа батьків.
Останнім часом, допоки свекруха не померла, вони зі свекром допомагали у всьому своїй дочці та повністю жили її потребами та проблемами. Вони чомусь гадали, що в нас і так все в порядку, якщо я не працюю, діти доглянуті. А дочка їхня після заміжжя навіть не збиралась злазити з їх шиї.
Зараз у сестри мого чоловіка є все – робота, чоловік, дитина, власне житло. Тільки тата до себе вона чомусь забирати не бажає. Тому узгодили привезти свекра до нас. Йому потрібно буде забезпечити цілодобовий нагляд. Прийдеться звільнити дитячу кімнату, щоб поселити туди свекра.
Сестра тільки сказала, що зможе виділяти певну суму коштів батькові на лікування.
Я навіть не уявляю, куди мені податись. Все своє життя віддавала сім’ї, а тепер мене за стільки років мають за нікого. На мою думку не зважають, а мене просто поставили до відома. Що б ви робили на моєму місці?
