Батьки зробили квартиру дарчою тільки для мене. Це найкраще рішення за все їхнє життя. Спочатку вони хотіли поділити порівну між мною та братом. Сергій тоді влаштовував концерти ледь не кожен день. Він тільки закінчив школу, але вступати відмовлявся. Максим хотів стати тату-майстром. Просив купити йому все для роботи. Батьки відмовили. Тоді він припхав чиюсь гітару додому. Бринькав цілими днями. Він буде вільним музикою.
Гітара швидко набридла. Максим припхав фарби й розмальовував стіни в себе в кімнаті. Запах стояв в кімнаті жAxлuвuй. Батьки терпіли єдиного сина. Сподівалися, що «той підлітковий бунт» колись пройде. Максим ще багато дурні робив, але я її не застала. Знаю тільки зі слів батьків. Тоді я переїжджала в інше місто будувати кар’єру. В мене були знання двох мов, вища освіта та безліч корисних знайомств.
Батьки глянули тверезим поглядом на нас обох і квартиру залишили тільки мені. Вони боялися витівок Максима. Він може відписати комусь свою долю чи програти в карти. Хто його знає? Звісно, я не збиралася виганяти брати з батьківської квартири. Нехай живе собі.
Рідних не стало. Максим жив сам вже в моїй квартирі. Я нічого йому не говорила про папери на житло. Краще йому не знати на кого воно оформлене. Ще засмутиться і знову щось втне.
На диво, він показував себе з нового боку. Брат працював барменом в місцевому клубі. Мав хорошу зарплатню й щедрі чайові. Ремонт затіяв на кухні. Словом, поводився, як доросла людина. Я розслабилася. Втрачена пильність дорого мені обійшлася.
В той спокійний період, я погодилася на працю за кордоном. Мене відправили в Німеччину на три роки. Я працювала перекладачем на переговорах. Робота морально важка. В мене не було часу дзвонити до брата, щоб контролювати його. Мені мали дати підвищення. Якщо я його отримаю, то працюватиму в Німеччині і можу розраховувати на подальше життя в цій країні. Чудові умови, за які варто боротися.
Роки праці не пішли безслідно. Я вигризла своє підвищення. Мої боси не могли натішитися моєю роботою. Я подумки хвалила себе, але на людях завжди відмахувалася від компліментів. Діло було за малим. З’їздити додому, щоб завершити декілька справ. Мені дали тримісячну відпустку і я полетіла на Україну.
Додому бігла щаслива та натхнена. Брата сто років не бачила. Кортіло швидше його побачити. Купила тортика, гостинців привезла, ну, і трішки грошей. Я все таки старша сестра, а він мій маленький братик.
Відчиняю двері квартири, заходжу, а мені з порогу говорять:
- Ти хто така?!
На мене дивилася худенька блондинка. На ній була Максимова футболка та батькові хатні тапочки. Її малі ноги тонули в тих велетенських капцях. Звісно я одразу зрозуміла, хто перед мною. Максимова дівчина дивилася на мене великими очима. Її обличчя скривилося від подиву та гніву. Схоже, братик взагалі про мене нічого не говорив або згадував рідко.
- Добрий день. Я Максимова сестра. Мене звати Юлія. А до вас як звертатися? – Я протягнула дівчині руку для рукостискання.
Вона хутко простягнула свою у відповідь.
- Ой! Точно! Максим казав про тебе! Я Іра. Ми з Максиком вже два тижні одружені! Давай пакет!
Я застигла від шоку. Іра геть не помітила мій стан. Вона вирвала пакет з гостинцями й віднесла його на кухню. Я почула, як дівчина ставила чайник на плиту. Не можу назвати її поганою. Це Максимів вибір. Мене здивувало інше: чому я нічого не знаю про весілля? Це я й спитала в брата.
- Ну, Зірко, – брат придумав для мене це прізвисько для кепкування; він вважав, що я скрізь хочу бути перша й люблю привертати до себе увагу, – я взагалі не пам’ятаю наше весілля.
- Це як?
- Ех… – Брат стишив голос до шепоту. – Я був дуже п’яний, коли зробив їй пропозицію. Ми тоді гуляли в клубі. Друзі підначували мене пити, а я ж не слабак! – Пихато мовив брат.
- Довів свою силу? – Питаю в нього й дивлюся прямо в очі.
- Ага… – Брат хутко перевів погляд на стелю. – Коротше, вранці встав, а вона там. Тобто тут. Ну, це…
- В твоєму ліжку.
- Так! Ти б бачила, якими вона очима на мене дивилася. Бездомні тварини так не дивляться, повір мені! Вона раділа й казала, що з радістю буде опікуватися мною. Говорила, що все життя хотіла бути мамою та коханою дружиною. Не міг же я їй все зіпсувати! Я не безсердечна сволота!
- Свідоцтво про шлюб реальне? – В моєму серці зажевріла примарна надія.
- Звісно ж.
- Як так? За ніч?!
- Тихо ти! Вона почує. – Брат тицьнув пальцем в сторону своєї кімнати. – В мене друзів багато. Вони можуть все, якщо ти не знала.
- Тепер знаю.
Куди тепер діватися? Я була в місті мінімум на місяць. Треба було поробити деякі папери та владнати особисті справи. В решті решт, прощання зі шкільними подругами ніхто не відміняв. Поки я вирішувала свої проблеми, Іра розносила квартиру. Вона хороша дівчина, але трішки дурненька. Я не намагаюся її образити! Декілька ситуацій примусили мене засумніватися в її розумових здібностях.
Іра поставила електричний чайник на плиту. Вгадайте що було? Правильно! Пожежа. Добре, що вона не вийшла за межі кухні. Іра збиралася сушити волосся в повній ванні води. Я вчасно помітила і забрала в неї фена. Вона, таким чином, хотіла зекономити час. Вирішила зробити дві справи одночасно: помитися й посушитися. Іра клала таблетки для посудомийної машини в пральну, а порошок сипала в посудомийну. Дівчина не вміла включати ноутбук та не знала, що в холодильнику є лампочка. Вона впродовж тридцяти хвилин роздумувала в голос, кому корисна лампочка в холодильнику?
Дівчина була незграбна. Вона ламала все, до чого торкалася. Справжня ходяча катастрофа. Зі мною в неї не було конфліктів, але проблема була в іншому. Я не витримала. Може мені стало шкода батьківську квартиру чи саму себе? Я розповіла брату про своє єдине власництво. Запропонувала продати цю квартиру. Виручені гроші підуть молодятам на квартиру поменше в іншому місті та на весільну подорож. Мені ті гроші точно не треба. Брат не образився на батьків, а на пропозицію погодився.
Квартиру продали. Молоді поїхали жити до Одеси. Там купили собі однокімнатну квартирку й жили добре. Я повернулася назад до Німеччини. Відчувала себе жAxлuв0. Мені потрібна була ще одна відпустка, щоб відпочити від попередньої.
