Після розлучення, мама переключила всю свою увагу на мене. Вона почала прискіпуватися до мого одягу. Мама вирішила персонально вдягати мене. Їй не подобалися мої спідниці-олівці. Мама казала, в таких ходять дівчата легкої поведінки. Мої туфлі вона викинула. Їх замінила на балетки. Мої сорочки з вирізом теж пішли на смітник. Мама підібрала мені сумний гардероб. В ньому були сірі, чорні та коричневі речі. Я носила довгі спідниці та кофти з великим воротником. Всі інші речі мама вважала розпусними.
Я зав’язувала волосся в низький хвіст або закручувала в пучок. Нігті не фарбувала. Максимум, який я собі дозволяла, це покрити нігтьову пластину прозорим лаком. Я не фарбувала обличчя. Мама виступала за «природню» красу. Я не заперечувала проти змін. На жаль, тоді в мене не було сміливості піти проти маминої волі. Та жінка лякала мене. Вона твердо знала чого хоче і мало бути так, як вона скаже. Головною в сім’ї була мама. Ми всі жили за її правилами.
Вступила в виш, який обрала мама. Вона вважала освіту для мене не важливою. Вона бачила мене заміжньою жінкою, яка у всьому слухається чоловіка. Сама вона мала вищу економічну освіту та вела свій бізнес. Мама запхала мене на філолога. Де я вивчилася на червоний диплом.
Як тільки мені віддали мої документи з вишу, мама потягла мене на оглядини. Я відчувала себе шматком м’яса. Мій майбутній чоловік був на двадцять років старший за мене. Я відчувала огиду до нього. Мені подобався хлопець з мого вишу. Я закохалася в нього ще на першому курсі, але сказати мамі не могла. Знала, вона все одно зробить по-своєму.
Мій чоловік ставився до мене дивно. Я була молода та соковита, як то кажуть. Він не бачив в мені нічого, окрім домогосподарки й інкубатора, вибачте мене за слово. Я народила йому трьох дітей, за сім років.
Все що я пам’ятаю, як ходжу вагітна, годую дітей і прибираю. Я не працювала ні дня. Мені забороняли гуляти, ходити кудись самій без чоловіка, робити покупки без його відома, говорити по-телефону. Я була в pAбcтвi.
Сміливості набралася тільки після маминої k0нчuнu. Якщо чесно, я видихнула з полегшенням. Вона все життя стояла в мене над головою та вказувала, як жити. Я пішла від чоловіка без нічого. Дякую мамі за одне – вона залишила мені квартиру. Дітей мені не віддали, але я не засмутилася. Я не любила їх. Вони були народжені не в любові.
В той період мого життя, коли я вчилася жити самостійним життям, зустріла того самого хлопця з вишу. В нього за плечима було розлучення та син шести років. Зі своєю дружиною він «не зійшовся характерами». Мені одразу сподобалося його ставлення до колишньої жінки. Він не поливав її помиями, а тактовно змінив тему.
Наші почуття піднялися з глибини душі. Ми ходили на побачення, пробували щось нове для себе й гарно проводили час. Мені було дивно відчувати себе коханою та жаданою жінкою. Саме він сказав мені вдягти спідницю коротше, бо в мене гарні й довгі ноги. З ним, я відчувала справжнє кохання. Ніколи б не подумала, що буду щасливою жінкою.
