- Привіт, сестро! Мені зробив пропозицію твій Петро! – Радісно сказала сестра по телефону.
У нас з Валентиною різниця у віці велика. Я на десять років за неї старша. Сестра не могла знайти собі чоловіка. Вона доволі вітряна дівчина. Не було в неї такого, щоб заміж закортіло.
Мій колишній чоловік Петро старший за мене на п’ять років. Ми познайомилися на роботі. Він працював сторожем, а я – бухгалтером.
- І що ти думаєш робити? – В мене було багато запитань. Сказати я змогла тільки це.
- Я погодилась! – Сестра дзвінко засміялася.
- Сонце, ти впевнена, що він тобі потрібний?
- Ой! То в тобі заздрість говорить. Петро одразу казав, тобі нічого не говорити. Він знав твою реакцію на перед.
- До чого тут моя реакція? Люба моя, ми не просто так розлучилися з ним, розумієш? – Петро не найкращий чоловік. Він не зазирав до пляшки, але в нього були інші проблеми.
- Сестро, вибач мені, але одна пташка наспівала мені про причину твого невдоволення. Ти все ще любиш Петра, тому так поводишся! – Випалила сестра.
Я від злості чи то від несподіванки, втратила дар мови.
- Ага! – Переможно мовила сестра. – Не має чого сказати! Петро знає тебе, як облуплену. Обіцяй, коли прийдеш на наше весілля, не будеш влаштовувати сцену ревнощів!
- Ех, сестричко, сестричко. Ти ще пожалкує про свій вибір.
Я знала на що приречує себе сестра. Мені було її шкода. Я хотіла вберегти її.
- Не починай! В мене все буде добре. Поговоримо потім. Бувай!
На весіллі я вдавала щастя. Родичі дивувалися мені. Я чула їхній шепіт за моєю спиною. Мене вважали дурною, бо я розлучилася з гарним сім’янином. Репутація Петра була бездоганна. Я не наважилася її псувати після розлучення. Ніхто не знав про сімейні проблеми, а зокрема, про залежність Петра.
Люди кидали на мене жалібні погляди. Вони бачили перед собою покинути жінку. Їм здавалося, без чоловіка, самій, виховувати дитину важко. Вони помилялися. Я дихала повними грудьми, бо не було в моєму життя Петра. Той чоловік створював проблеми на рівному місці. Кого треба було жаліти, так це сестру. Вона ще не уявляла, яке життя її чекає.
Сестру вважали розумнішою серед нас двох. Вона має дві вищі освіти. Вчилася за кордоном. В неї хороша робота та бездоганна репутація. На її велику кількість кавалерів ніхто навіть не дивився. Сестра була дівчиною старих поглядів. Вважала – треба чекати до весілля. Вона хотіла одного на все життя. Сталося трішки по-іншому.
Проблеми в ідеальної пари почалися через півроку. Я одразу це зрозуміла. Сестра стала дзвонити частіше. Вона завжди так робить в складну для себе хвилину. Сестра не може зізнатися в своїй слабкості чи розбитості. Вона любила подзвонити, коли засмучена, і довго зі мною говорити. Раніше сестра виливала душу мамі, але тої не стало. Мамине місце зайняла я.
Сестричка не говорила подробиць, але я здогадувалася, які в неї проблеми. Петро любить грати в автомати. Він зливав усю зарплатню в тих чортових казино. Однак залежність від ігрових автоматів, це не єдина проблема Петра.
- Можна мені прийти? – Попрохала сестра в суботній ранок.
Через годинну вона вже була в мене. Вагітна. Я дивилася на живіт сестри й не знала, що робити. Вона нічого не сказала про свою вагітність.
- Сестро, можна з тобою поговорити?
- Звісно, голубка моя.
Я знала, що вона мені розкаже. Петро програвав гроші на ігрових автоматах. Додому не приносив нічого. Жили вони за декретні гроші. В сестри були ще накопичення, але то вона збирала на квартиру. Доведеться залізти туди, щоб прогодувати сім’ю. Вона не хотіла розлучатися, адже любила. Сподівалася виправити Петра. Думала, сила її кохання змінить чоловіка на краще. Дарма вірила в ці казки. Петро чесно сказав: «Твоя сестра нічого не змогла зробити. Я не слухав її і тебе не слухатиму!»
«Гроші то таке, не важливе» — думала моя сестра. Вона хотіла сама тягти сім’ю, аби лише Петро був поруч.
Чоловік побіг до коханки, як тільки сестра завагітніла. Її страшенно нудило. Вона не могла спокійно їсти чи переносити деякі запахи. Яке кохання в такому становищі? Петро не чекав на дружину. Він твердо вірив – жінка повинна виконувати свій подружній обов’язок завжди! Навіть коли їй погано. Якщо одна жінка не бажала розділити з ним ліжко, він біг до іншої. Так було зі мною, так сталося з сестрою.
Як тому пройдисвіту вдавалося приховувати свої зради в маленькому місті? Точно якийсь підступний талант.
Я дивилася на сестру сумними очима. Не стала говорити: «А я ж тобі казала! Треба було слухати! От тепер терпи!» Ні. Я не буду сипати сіль на рану.
- Що робитимеш, сестро? – Поцікавилась я обережно.
Сестра ніжно погладила живота і глянула мені прямо в очі.
- Не знаю… — З її очей струмочками побігли сльози.
