Ми переїхали в наше село рік назад. Нам сподобалося все. Жителі надзвичайно привітні. Всі готові прийти один одному на допомогу. Якщо хтось не може город до ладу привести, стаємо гуртом, усім селом. Тут є надзвичайно гарна річка, свій садок, школа. До міста їхати п’ятнадцять хвилин.
Навпроти нас жила старенька бабуся Марфа. Вона любила вирощувати квіти. Все що мала літня жінка – садок та квітки. Ми дружили з бабусею. Вона надзвичайно привітна жінка. Любить вгощати своїм варенням чи різними напоями з квітів. Які чаї робить бабуся Марфа, словами не передати!
Коли ми їхали на відпочинок, то одразу зрозуміли за ким будемо сумувати. Нас не було два тижні. Ми купили бабусі безліч гостинців. Приїхали, а бабусі немає. Її хатина 3г0piлA до тла. Квіти 3nuщEнi, собака кудись втік, а бабусю забрали в дім пристарілих. Всю інформацію нам донесли сусіди. Бабуся старенька. Родичів немає. Був в неї син – Тарас. Відійшов на той світ в віці двадцяти років. П0т0nyв в річці.
- Треба Марфу виручати! Ми не можемо її залишити! – Казали односельчани.
Ми довго не думали. Поїхали в той дім пристарілих і забрали бабусю до себе. Яка вона була щаслива, словами не передати. Вона плакала крокодиловими сльозами, коли ми приїхали за нею.
Зараз бабуся живе з нами. Ми відновили частину її документів. Є ще що робити, але то не біда. Квіти бабуся садить на нашому подвір’ї, а песик повернувся, як тільки вчуяв бабусину присутність.
