Кажуть, що між мамою та дитиною існує тісний зв’язок. В такому випадку, я виняток.
Після народження, я не хотіла взаємодіяти з мамою. Постійно плакала в неї на руках. Лікарі не могли мене заспокоїти. Вони перепробували безліч методів, але все було марно. Я плакала, відмовлялася їсти і не могла заспокоїтися.
В палату пустили батька. Як тільки я почула його голос, чи може відчула запах, припинила плакати. Батько допоміг мамі нагодувати мене. Поки він був поряд, розмовляв зі мною, я поводилась спокійно. Батько говорив зі мною ласкаво. Я слухала його уважно. Відповідала йому посмішкою та сміхом.
Мама зізнавалася в своїй заздрості. Вона хотіла, щоб я так реагувала на неї – рідну маму. З іншого боку, думала мама, якщо батько так любить дитину, то точно нікуди не піде.
Мамине проротсво збулося. Ми живемо разом ось уже двадцять років. В нас чудова сім’я. Досі я більше прив’язана до батька. Ми з ним ділимося секретами, питаємо один в одного поради. Я люблю маму, але з батьком в нас якийсь інший зв’язок. Батько каже, може так сталося через те, що він постійно говорив зі мною, поки я була в утробі матері?
