Моя дружина прийшла до мене з радісною новиною.
- Семене, я вагітна! Буде двійня!
Чудово новина, подумав я. Ми вже мали двох дітей. Я з радістю буду виховувати чотирьох діток. Далі дружина повідомила прикру новину, якщо так можна сказати.
- Це діти іншого чоловіка. Він молодше за тебе на десять років. Ми зустрічаємося давно. Раніше я не могла тобі сказати, але зараз є привід. Допоможи зібрати речі.
Я втратив дар мови. Моя дружина зраджувала мені. Тепер вона вагітна від іншого і піде до нього жити. Ми разом прожили багато років. Мені важко відпускати її. Я не хочу будувати життя заново. Мій вік підганяє мене. Може я залишуся самотнім, хто знає?
Був в якомусь вакуумі. Допоміг дружині зібрати речі, за якими вона заїхала на наступний день. Я не вийшов з кімнати. Нехай беруть все, що захочуть.
Діти залишилися з мамою. Вони пішли жити до того чоловіка. Колишня швидко подала на розлучення. Вона одразу сказала про аліменти. Я не заперечував. Свої обов’язки батька виконуватиму добросовісно.
Рік прожив сам. Я платив аліменти, проводив час з дітьми. Старший син приходив частіше, ніж молодший. Я все розумію. Молодші завжди тягнуться до мами більше, ніж старші. Якось так трапилося, що старший син переїхав до мене. Колишня не заперечувала.
Після синового переїзду, в моєму життя з’явилася жінка. Я ставився до неї з насторогою. Вона молода. В них мізки забиті гулянками. Молоді жінки взагалі не знають, чого хочуть. Часто такі жінки не вміють будувати стосунки.
На мій великий подив, Сніжана показала себе з позитивних сторін. Вона була на сім років молодша. В свої молоді роки, дівчина працювала на хорошій роботі, вона самостійно платила за квартиру, заробляла на відпочинок на море, відвідувала спортзал та гарно виглядала. З Сніжаною було цікаво. Ми ходили в кіно на різні фільми. Я давно не ходив в такі місця. Забув як воно, бути серед людей. Сніжана любила бігати зранку. Вона заохотила мене до своїх хобі.
Ще Сніжана любила читати. Вона обожнювала обговорювати прочитане. Я хотів розділити з нею всі її хобі, тому теж почав читати. Я тримав книгу в руках ще в коледжі. Я читав довго. Міг одну книгу читати два місяці. Мій темп – двадцять сторінок в день, коли Сніжана прочитувала чотириста за день. Вона не підганяла мене, а терпеливо чекала.
Наші стосунки були гармонійними. Ми вирішили жити разом. Через короткий час, подали документи до РАЦСу. Куди тягти, та й навіщо, якщо нам подобається бути вдвох.
- Добре, що у вас все склалося, бо в мами біда з її чоловіком. – Якось сказав син.
- Тобто?
- В них не клеїться. Сваряться через дітей, тому я переїхав до тебе.
Колишня немов відчула, що ми говорили про неї. Зателефонувала в той же день. Вона говорила повільно, ніби підбирала слова. Я розповів їй про свою нову жінку, про наше дозвілля та плани на майбутнє.
Колишня важко зітхнула:
- Я хотіла повернутися. Думала, що зможу відновити старе. Ми з ним геть різні. Він ще замолодий для сім’ї. Взагалі не знає, що таке відповідальність! – Жалілася колишня.
- Навряд чи я зможу тобі допомогти. В мене своє життя, в тебе своє. Мені шкода тебе, але ти сама обрала таку долю. Хочеш спілкуватися, як друзі?
Колишня погодилася на спілкування. Вона сама винна в своїх бідах. Мені дійсно шкода її. Я не хочу, щоб їй було погано. Ні, вона ж мати моїх дітей. Нехай живе добре. Може той хлопчина ще візьметься за голову, зрозуміє свої помилки і втягнеться в сімейне життя? Звучить неймовірно. Моя майбутня дружина не заперечує. Каже, спілкуйся, на здоров’я, з матір’ю своїх дітей. Як добре, що я зробив правильний вибір. Мені добре з моєю Сніжаною.
