Я їхав в інше місто до дівчини. Ми зустрічаємося давно. Так склалася доля і нам довелося роз’їхатися по різним містам. Мені дали гарну роботу. Близько тридцяти відсотків доходу віддавав їй. Вона в мене економна. Відкладала нам на краще життя. В неї мала бути презентації її дитячої книги. Звісно, я мав там бути.
Прогноз погоди пророкував тепло впродовж усього дня. Я повірив. Поїхав на власній машині. Спочатку їхав нормально, але основна дорога виявилася перекритою. Там вели якість ремонтні роботи. Можна було об’їхати двома дорогами. Перший маршрут – короткий, але небезпечний, другий – довгий і спокійний. Я вибрав перший. Водії його не люблять, бо він складається з лісової місцевості, де пропадає зв’язок. Раптом щось станеться? Допомоги доведеться чекати надзвичайно довго.
В мене часу не було. Я не боявся за свою безпеку. Машину перевіряв рази три перед дорогою. Я не хотів втрапити в халепу, тому обдумав усі можливі варіанти неприємностей.
Проїхав половину дороги спокійно, без пригод. На середині дороги, машина стала. Був день, тому я не панікував. Виліз з машини, щоб обдивитися її. Пролазив біля неї дві години, так і не зміг завести. Вирішив подзвонити. Тільки взявши в руки телефон, згадав про поганий зв’язок. Що його робити?
Я усіляко заспокоював себе. Все не так страшно. Рано чи пізно хтось буде їхати по цьому маршруту. Я зупиню ту людину і мені допоможуть.
Пішов дощ. Дякую точному прогнозу погоди. Ніколи не помиляються. В машині стояв холод лютий. Я вдягнений в тоненьку футболку та шорти, цокотів зубами на весь салон. Дощ йшов гарний. Я почав хвилюватися. Раптом, хтось буде їхати і мене не побачить через дощ та туман? Раптом, побачить, але запізно? Може взагалі сюди носа не сунуть, через таку погоду.
Мерз ще годину. Нарешті гроза вщухла. Я все ще трясся від холоду. Вирішив вийти на вулицю, щоб випалити цuгApky. Як тільки я дістав пачку, побачив в далині цятку. То не машина. Хтось йшов. Я вирішив піти на зустріч. Не далеко є село, може то його житель. Коли я підійшов достатньо близько, то роздивився ту людину. Жінка, років тридцяти, в мокрій одежі та… вагітна! Я кинув недопалок. Через якісь лічені хвилини, вона сиділа в моєму авто.
- Ой, голубе! Машина наша поламана! Чоловік під мухою спить! Я… я… Я народжую! – Останні слова жінки переривав біль. Я дійсно бачив, що вона має народжувати.
- Машина в мене поламана. Схоже, я буду вашим акушером!
- Як це поламана?! Я в Бога просила послати мені машину! Тут ви! Отже, машина буде працювати! Я вас в Бога вимолила! Хутчіш заводьте!
Я не вірю в Бога. Я людина холодного розуму, але сперечатися з жінкою, в якої пологи на носі, не захотів. Заводжу машину. Знаєте що було далі? Вона завелася! Без проблем. Я хутко запитав маршрут в роділлі. Ми доїхали за двадцять п’ять хвилин. Жінка слізно прохала залишитися з нею. Вона хотіла, щоб її гріла думка, ніби її хтось чекає. Написав дівчині про свої пригоди. Вона попрохала кинути фото новонародженого.
Жінка народила за якихось двадцять дві хвилини. Я виконав прохання дівчини і поїхав до неї в гості. На презентацію не встиг, але врятував одразу два життя. Схоже, щось все таки існує над нами або ж це дивний збіг обставин.
