Мені 34 роки і я в пошуках кохання. Зі своїм кавалером познайомилася на сайті знайомств. В моєму віці, як то кажуть, не перебирають. Сподівалася на приємне побачення з чудовою людиною.
Кавалеру 37 років. Він прийшов на побачення в спортивному костюмі. Мені одразу це не сподобалося. Ну, це не виховано, як мінімум. Я готувалася максимально довго. Брови, очі, обличчя, волосся, нігті, сукня і ще багато чого приводила в порядок. Купила нові парфуми, адже мої були занадто солодкими. Не хочу, аби кавалер втратив свідомість від мого парфуму.
«Може він людина хороша. Напевне, грошей мало. Це не головне! Потрібно краще його пізнати» — подумала я.
Я намагалася навіть не дивитися в сторону дорогих кафе, що вже говорити за ресторани. Мій кавалер говорив щось про квіти. Здається, він не любить їх дарувати жінкам, бо вважає це дарма витраченими грошима. На думку мого супутника, краще на ті гроші купити щось корисне для дому. Думка хороша. В цілому, мені подобалося те, що він говорить. Я думала, він сімейна та хазяйновита людина. Надзвичайно швидко мені довелося зміни свою думку.
Кавалер потяг мене в ресторан. Не в кафе, не в кав’ярню, а саме в ресторан. Кавалер не проходив фейсконтроль. Мені було соромно в туфлях, на підборах, так би мовити, при параді, заходити в ресторан з гопником. Кавалера не вигнали. Може так зараз модно ходити в дорогі місця?
Я відкрила меню, побачила ціни і хутко пролистала меню в кінець. Вирішила замовити каву та желе. Вони коштували найменше грошей. Якось не зручно замовляти дорогі страви. Чоловік подумає, що мені потрібні тільки гроші. Кавалер не скупився при замовленні. Він взяв великий шмат м’яса, картоплю в якомусь там соусі, велику тарілку салату з тигровими креветками і пляшку білого вина.
— Чому нічого не береш? – Поцікавився кавалер.
— Я не голодна. – Збрехала я. Мій живіт був порожнім з вечора, адже я прагнула влізти в ту кляту сукню.
Кавалер їв з апетитом. Він ледь встигав жувати. Їжу змів з тарілок надзвичайно швидко. Я мовчки пила каву. Мені було ніяково слухати чавкання мого супутника. Мій живіт тихенько бурчав. Я дуже сильно хотіла їсти.
Побачення підходило до кінця. Я давно хотіла піти додому. Побачення було таке собі. Кавалер їв, а я слухала й дивилася, як він набиває свій шлунок. Ми мали розходитися. Я спакувала речі в сумочку. Тихенько встаю, а кавалер неочікувано говорить:
— Ой, слухай… — Показує на губи. – В тебе тут розмазалося.
— Помада десь відбилася? – Уточнюю я.
— Так-так.
— Я хутенько збігаю, поправлю.
— Звісно! Я почекаю. – Запевнив кавалер.
Я пішла в туалет, аби перевірити свій макіяж. Пильно обдивилася губи. Нічого лишнього не знайшла. Думаю, що йому здалося. Який гарний чоловік! Про мене подумав! Жінка, з криво нафарбованими губами, буде відчувати себе незручно. Помітив, сказав, але це було зроблено спеціально. Я повернулася до пустого столику. Там лежав рахунок, а кавалера не було. Він не брав трубку, на повідомлення не відповідав. Мені довелося залишити в ресторані усю свою зарплатню за місяць. Жила я на гроші, які виручила з продажу маминої шуби. Мені не хотілося її продавати. Подарунок, як не як, але іншого виходу не було.
