— Воно тобі треба? Продай будинок, хазяйство і їдь в місто. В селі, без чоловіка, дуже важко. Заміж тебе ніхто не візьме. Скільки тобі? Правильно! Майже сорок. Кому ти така стара треба! — Говорили злі язики. Люди постійно мили Карині кістки. Вони не могли стриматися. Їм конче потрібно було обговорити життя самотньої, «старої» жінки.
Карина не надто гарна жінка. Дехто вважав її страшною. Сусіди постійно потішалися над її «чоловічими» рисами обличчя. Карина була худа, наче тріска. В неї не було форм. От взагалі! Обличчя гостре, витягнуте, вуста тонкі і бліді. Точно на міль схожа! Карина не мала гарної зовнішності, але була надзвичайно працьовита та добра. Сім’я її любила.
Карина не сама в родині. Вона мала старшого брата та середню сестру. Брат поїхав за кордон. Там він працює та ростить дітей. Карина бачила племінників лише на фото. Сестра живе в сусідньому місті. Вона надзвичайно заклопотана. Коли в неї випадає вільна хвилинка, сестра одразу їхала до Карини в село. Привозила когорту своїх дітей, які розносили їй садок.
Сказати правду, з кожним роком Карина все менше вірила, що зустріне коханого чоловіка. Близькі також сумнівались. Ніхто в слух не говорив про проблеми Карини. Не виховано якось. Однак сусіди думали інакше. Вони постійно посилали до Карини чоловіків. Мовляв, хапайся за те, що дають! Остання надія! Карина так не хотіла. Вона була не надто молода, не дуже гарна, але поважала себе й не хотіла вішатися на шию першому ліпшому.
Карина не сиділа без діла. Вона жінка зайнята. Тримала курей, кроликів, кіз, гусей та собаку. Карина продавала яйця, молоко, м’ясо, вирощувала розсаду на продаж. Жінка заробляла цим на життя багато років. Вона любила свою справу і була в ній надзвичайно майстерна. Карина чудово готувала. Такому не можна навчитися! Вона могла годинами стояти на кухні. Готувала по рецептам, які сама ж придумувала. Карина вела великі кулінарні книги. Мріяла колись передати цей скарб своїм дітям. Якщо вони будуть… Сестра обожнювала страви Карини. Що вже говорити про племінників. Вони тарілки облизували після Карининих страв. Карині пропонували пекти на замовлення. Вона не цуралася такої роботи. На всіх сільських святах, люди смакували страви Карини.
Якось сусіди відправили до Карини ремонтників. Вони знайшли чоловіків для будівництва зони відпочинку та ремонту огорожі. Карина зраділа гостям. В неї купа чоловічої роботи. Огорожа лежить, стеля протікає, вікно розбите, двері скриплять. О, Боже! Перераховувати можна до ранку.
Карина терпляче складала список роботи. Чоловіки вправно робили свою справу. Карина вирішила пригостити їх своїми стравами. Поки жінка куховарила, чоловіки огорожу полагодили. На обід йшли охоче. Потомилися добре. Один з чоловіків, звати його Микола, більше всіх нахвалював страви Карини. Жінка зашарілася. Цей чоловік їй сподобався. Він одразу закохався в Карину. Вона здалася йому найпрекраснішою жінкою в світі.
Роботу було завершено через два тижні. Микола їхати не спішив. Він кликав Карину на побачення. Приходив до жінки з великим букетом польових квітів, приносив казан морозива, обов’язково полуничного. Карина червоніла від сорому. Їй була приємна увага такого привабливого чоловіка.
Карина називала їхній зв’язок дружбою. Вона боялася злякати чоловіка, в якого закохалася. Її страхи були невиправданими. Микола втратив голову, від почуттів до Карини. Пройшов час, чоловік переїхав до неї жити. Микола був розлучений, дітей у нього не було. Його колишня дружина хотіла жити в місті. Вона обожнювала працю в офісі, посиденьки з подружками та не бажала мати дітей. Микола був іншим. Він, так би мовити, сільський чоловік. Микола хотів усе життя прожити в селі. Тихе, мирне життя. Колишня вважала Миколу простаком. Вона хотіла будувати кар’єру, а не «кулупатися в землі». Розійшлися мирно. Без претензій один до одного.
У тридцять шість Карина вийшла, нарешті, заміж. Подружжя було надзвичайно щасливе. У тридцять сім жінка тішилася гарною донькою та прекрасним синочком. Оце так диво! Ходила без чоловіка та дітей, а тут Господь дав їм двійнят. З дітьми було легко. Карина не відчувала напруження, адже ці діти були очікуваними. Вона мріяла про них усе життя. Як твоє щастя може тебе обтяжувати?
Пролетіли в турботах щасливі двадцять три роки. Зараз вже старший син сам одружений. Карина та Микола чекають на онуків. Встигли зробити дитячий майдачик. Микола постарався. Він майстер на всі руки.
— Любов моя, може тобі щось потрібно? Чи втомилася? – Обіймаючи свою кохану, запитує чоловік.
— Все добре, любий. – Сміється Карина і на лиці проявляються зморшки. Вона досі гарна для Миколи.
Чоловік дарує Карині безліч відчуттів. Поряд з ним, вона відчуває себе найщасливішою. Хіба можна думати про себе щось погане, коли тебе ніжно обіймають і з любов’ю говорять «любов моя»?
