Я сиділа в дворі на лавочці. До мене підійшов мій друг. Семен Андрійович жив поверхом вище. Йому 67 років. Ми дружимо давно. Я знаю його внука. Йому тринадцять років.
Сідає Семен біля мене і починає жалітися:
— Біда, Вірочко.
— Що сталося, Семене Андрійовичу?
— Посварився з сином.
— Чому? Щось серйозне?
— Ох… Ви не проти послухати історію? — Я кивнула. — Внуку виповнилося тринадцять. Я знав, що він хоче дорогого гаджета на День народження. Я складав з пенсії гроші. Копійка до копійки, назбирав грошей. Ми з внуком пішли в магазин за декілька днів до свята. Він вибрав собі подарунок. Ми купили. Я беріг подарунок в себе.
Стіл. Гості. Я виймаю подарунок. Внук радіє, розраховує. Ви б бачили, Вірочко, як він радів. Його обличчя сяяло від щастя. Внук одразу побіг в іншу кімнату, щоб випробувати телефон.
Я думав, що зробив добро. Виявляється, я помилявся. Невістка та син сиділи похмурі. Я бачив їхнє невдоволення. Що там бачив! Шкірою відчував! Гості теж помітили зміни. Через годину зникли всі. Як тільки останній гість пішов, син почав кричати на мене. Мовляв, я повинен був обговорити з ними цю ситуацію, а тільки тоді дарувати.
Взагалі, вони насварили внука за декілька днів до свята. Він приніс двійку з математики. Виправляти не хотів. Вони сказали, що не куплять йому телефон. Якщо він хоче подарунок, нехай виправить оцінку.
— Я хіба знав про той конфлікт? — Жалібно спитав Семен.
— Що ви, голубе мій! Звісно ні! Не можна вас ща це судити. Ви хотіли, як краще.
— Дякую вам за підтримку! Я теж так подумав! Я кажу сину, хотів як краще. Ну, не знав я. Навіщо кричати? Син все одно злився. Він сказав забрати подарунок назад. Як так можна? Це не гарно. Я не можу забрати подарунок. Це не в моєму характері.
— Що далі було?
— Нічого. Мені заборонили дарити подарунки внукові. Взагалі. Більше ніколи нічого не дарувати, інакше вони заборонять нам бачитися.
— Звучить жахливо та жорстоко! Навіщо ж вони так?
— Не знаю. Мені так сумно, Віро. Я нічого погано не хотів. Взагалі. Розумієте? Я вважаю, вони роблять гірше. Це вже занадто. Навіщо погрожувати? Можна по іншому вирішити цю проблему. Я можу в подальшому питати про подарунок. Так би мовити, узгоджувати його. Так можна ж. Правда?
— Правда, голубе мій! Правда!
Семен Андрійович важко видихнув. Ситуація дійсно важка та гірка. Якось перегнули палицю рідні Семена. Занадто строгі вони. Треба бути м’якшими, вміти говорити. Рідні люди зрозуміють один одного.
