Мені двадцять сім років, моєму чоловіку Артему тридцять один. Ми вже два роки як одружені, останнім часом мене дуже турбує його прихильність до своєї матері. Спочатку я раділа, що в нього такі теплі стосунки з батьками. Він поважає маму з татом, у них справді дружня сім’я. А згодом я зрозуміла, що все не так добре, як би мені того хотілось. Спочатку я не надала цьому особливої уваги, думала, після одруження все буде по-іншому.
Була переконана – мій чоловік візьметься за голову, все-таки власна сім’я. Але навіть після весілля завжди відчувається надмірна присутність свекрухи в нашому житті. Вона по декілька разів на день телефонує моєму чоловікові. Їй він може годинами розповідати про свої справи на роботі, зате коли не спитаю я, відповідь одна – “нормально”. Звісно, мені це не подобається.
Зате свекруха знає про кожен крок свого сина до найменших деталей. Артем розповідає їй про те, чим обідав, про колег, начальство, навіть про нас вона знає до найменших дрібниць. А після його розповідей мама ще декілька хвилин дає сину вказівки, як поступити правильно в тій чи іншій ситуації.
Того дня в нас була річниця весілля, я забігла в магазин, купила всі необхідні продукти, щоб зробити чоловіку сюрприз. Приготувала вечерю, а Артем прийшов і спокійно говорить: “Вибач, я вже в мами поїв”. Та найбільш неприємно було те, що він навіть не присів поруч, а просто пішов у спальню.
Коли ми приходимо до свекрухи в гості, вона може годинами розповідати про свого синочка. Як він ріс, що любив, і все в тому роді. Ну хіба мені треба це чути? Коли я виходила заміж, хотіла бачити біля себе сильного чоловіка, голову сім’ї, а не маминого синочка.
Тільки в мене виникають якісь проблеми на роботі, я не маю права щось сказати, зате, коли щось станеться в мами, він миттю бере машину і їде до неї.
Якось за розмовою мати проговорилася, що перед тим, як зробити мені пропозицію, Артем довго вагався та питав її думки, і лише після маминої згоди запропонував мені вийти за нього заміж. Недавно Артем почав заводити мову про дітей, а я, по правді, вже й сумніваюсь, чи варто з таким чоловіком народжувати дітей.
Просто-таки уявляю, як свекруха пхатиметься до мене зі своїми порадами. І все буде так, як скаже матір, а моєї думки ніхто не спитає. Від цього мені стає дуже страшно. Згідна, що матір – найважливіша людина в нашому житті, я ніколи не заміню її, але я і не хочу цього. Просто хочеться бути для нього важливою, адже я не чужа людина. Ми клялись бути разом “і в горі, і в радості до кінця наших днів”.
Але я нічого не можу з собою зробити, сумніваюсь в тому, чи хочу я далі сім’ю з таким чоловіком.
Страшно признатися, але вже навіть думаю про розлучення. Не таку людину я уявляла поруч. Свекруха молода, думаю, вона ще довгий час не випустить сина з-під свого контролю, а мою думку ще довго ніхто не почує. А як би ви зробили в подібній ситуації?
