У моїй хаті завжди було заведено так, щоб у домі було чисто та прибрано. Для мами був дуже важливий порядок у будинку. І це стосувалося кожного члена сім’ї. Після одруження був певний, що мені пощастить із дружиною, і вона також триматиме порядок у домі. Але, схоже, для Інни це не було настільки важливим. Від першого дня нашого весілля в хаті щодня жaxлuвuй безлад.
Так більше неможливо жити. Не хочу навіть повертатися додому. Приходиш, а в хаті ніде ногою стати. Все в іграшках під ногами, розкиданому одязі, засохлій їжі на тарілках. А посуд…Він завжди немитий, тарілки можуть від ранку лежати в умивальнику. В хаті неприємний запах, кругом все розкидане.
Одного разу мої нерви не витримали, я сказав жінці, що поживу в мами. А якщо вона не зміниться, ми змушені будемо розлучитися. Бо так далі тривати не може.
Нашому сину скоро три роки, я працюю на роботі, Інна сидить в декреті. Правду сказати, господиня з неї дійсно ніяка. Її речі всі розкидані, забуває поставити все на свої місця, одяг сина просто лежить на кріслах.
До появи дитини ми обоє працювали, зранку ішли, ввечері поверталися, тож хоч трохи підтримували порядок. На вихідних прибирали удвох. І стосунки на початку були набагато кращі, ніж зараз. З фінансами було легше, ми обоє приносили в дім кошти, могли чимало собі дозволити.
А тепер все зовсім по-іншому. Речей багато, місця у квартирі ледь вистачає. Коляски, ліжечка, іграшки, а ще до того гора непрасованого одягу. Син за увесь день все розкидає, вимагає уваги.
Мити посуд та прасувати одяг Інні ніколи. Вона скаржиться, ніби я не допомагаю їй. Однак те, що я вдосвіта виходжу з хати, добираюсь двома маршрутками, весь день гну спину та повертаюсь ледь теплий — то це їй байдуже. Виходить, прийшовши з роботи, я повинен брати в руки ганчірку і все мити, чи складати той безлад?
Жінка увесь день вдома, на ній тільки дитина. Однокімнатну квартиру не так і важко прибрати, це ж не власний особняк. Безглуздо найняти в дім прибиральницю, коли твоя дружина вдома сидить.
Ми не вперше сваримося через безлад у домі, Інна добре знає, як мене це нервує. Я різними способами намагався донести, що мені не подобається увесь той гармидер навколо, помагав їй прибирати, благав, лякав, що покину її. Все марно. У мене просто не залишилося ніяких сил. День після нашої розмови жінка ніби робить спроби змінитись, а проходить тиждень — і все знову повертається.
Гори білизни на кріслах, немитий від ранку посуд, крихти їжі по підлозі, плями на столі, аж їсти бридко. Я таки не витримав та пішов жити до мами.
– Не подобається тобі щось, бери віник у руки та вперед. Командувати він тут буде, — з криками випровадила мене Інна.
Думав, таким чином змушу її задуматися. Але вона навіть не думає мінятися, гадає, втримає мене дитиною. І, звісно, має рацію.
Тільки не можу зрозуміти — вона господиня, жінка. Невже можна жити в такому безладі? У нас же дитина росте в таких умовах! Хіба заради сина не можна почати мінятися? Вважаєте це нормальним, настільки занапастити дім, щоб чоловіку хотілось втекти й більше не вертатись?
