Чомусь люди виступають проти аборту. Є навіть ціла течія, угрупування, яке називається – пролайф. Люди, які агітують проти Aб0pтy, називаються – пролайферами. Здається, в людей благородна місія. Вони хочуть вберегти жінок від «страшного гріху!» Вони – святі люди. Боряться за життя ще не народжених дітей. Благородна робота! Ось тільки реальність ж0pcт0kiшA і не така однобока, як ця течія.
Мій батько належав до пролайферів. Він виступав проти аборту в будь-яких його проявах. Навіть якщо мати може померти чи в плоду є генетичні проблеми, які призведуть до загибелі через лічені години. Йому було байдуже. Він говорив одне:
— Народиш, а там Господь допоможе!
Якщо в жінки немає можливості ростити дитину, бо вона залишилася сама, теж потрібно народжувати? Звісно! Навіть якщо батьки залежні та бідні, як церковні миші. Такий людей, як мій батько, не хвилюють чужі життя. Вони не думають про долю дітей, які народяться інвалідами чи психічно хворими. Їм байдуже, на які гроші бідна сім’я роститиме дитину.
Мій батько дивно дивився на світ. Його погляди не завадили йому піти з сім’ї. Моїй мамі він теж промивав мізки. Вона з самого початку не хотіла народжувати. Їй ледь виповнилося сімнадцять. Вона тільки в коледж поступила. Мама планувала ходити на гульки, носити підбори та проводити час з подружками. Мама боялася. Вона все розповіла батькам. Ті одразу заговорили про аборт. Мама погодилася без вагань. Шкода, але батьку вдалося налякати її байками про безпліддя та страшні болячки, які з’являться після аборту. Мама повірила.
Батько запевнив маму в серйозності своїх намірів. Він обіцяв одружитися на ній, створити справжню сім’ю і, звісно, взяти всі розтрати на себе. На той момент, батьку було дев’ятнадцять років і він працював на будівництві. Грошей було не так багато. Їм точно не вистачило б на дитину. Хтось тоді думав про виховання та утримання дитини? Ні! Двоє вчорашній школярів, злякалися байок про аборт, тому вирішили дати життя новій людині.
Мама всю вагітність пила, палила та гуляла. Вона не дуже хвилювалася за мене. Батько вважав свою місію на половину виконаною. Головне для нього що? Правильно! Мама мене народить. Більшого йому не потрібно.
Мой батьки прожили разом півроку після мого народження. Батько недопомагав мамі взагалі. Він гуляв днями й ночами. Моя мама не бажала мене доглядати. Вона з огидою відсовувала мене від себе, коли бабуся благала погодувати маля. Мама не любила мене. Вона відверто це казала. Ще вона постійно повторювала гаступне:
— Я тебе народила, бо він переконав у правильності такого рішення. Він казав, що я горітиму в пEkлi, якщо зроблю Aб0pт. Він запевняв в своїй правоті, гарантував підтримку. Розумієш? Ти не мені потрібна, ти йому потрібна. Мені байдуже на тебе.
Мною займалися бабуся та дідусь. Мама не працювала перших п’ять років мого життя. Спочатку вона виправдовувалася навчанням. Потім, ратувала на відсутність досвіду роботи, через який її нікуди не брали. В кінці-кінців, бабуся запихнула її в якусь наливайку. Мама продавала пuв0 на розлив та закуски до нього.
Де був батько? Спочатку працював на тому самому будівництві. Згодом, його друг знайшов будівництво в Львові. Там гарантували високу зарплатню, проживання та переїзд. Батько не думав ні секунди. Наступні роки він працював в Львові. Повернувся у місто на моє дванадцятиріччя.
Він зайшов до будинку п’яnuй. Заявився точно на мій День народження. Двері відчинила бабуся. Вона похитнулася від подиву. Бабуся ніяк не оочікувала побачити батька на порозі. Він грубо відпихнув бабусю, пісял чого заліз до квартири. По іншому його п’яny стійку я назвати не можу. Він ледь тримався на ногах. Хитався у всі сторони.
Батько викрикнув з порогу моє ім’я. Гості в кімнаті давно замовкли. Хтось підштовхнув мене до виходу з кімнати. Я покірно пішла, хоча не хотіла його бачити. В мене не було любові до того чоловіка. Я його геть не знала. Він мені чужий.
Я завмерла в порозі кімнати. Мала, худа дівчинка дрижала дивлячись на високого та кримезного чоловіка.
— Ти що!?.. Ти!.. Боїшся мене?! – Я боялася. Надзвичайно сильно. Я не знала, чого він хоче від мене.
— Поцілуй батька! Бач! От він я! Твій таточко! Поцілуй мене, моя донечко…
Він відпустив стіну, на яку спирався усім тілом, і спробував до мене підійти. Я все ще стояла на місці не ворушачись. Коли це тіло зробило декілька кроків до мене, я намочила штани від страху. Нарешті оговталася бабуся, за нею і інші гості. Вони хутенько скрутили батька. Коли його викидали на сходовий майданчик, він кричав наступне:
— Вона не навчила тебе поважати батька! Ти повинна мене любити, бо я тобі життя врятував! Як би не я – ти б не жила! Запам’ятай це, мала дурепо!
Свято було зіпсоване. Бабуся повела мене в ванну кімнату. Я плакала довго. Пам’ятаю стурбоване обличчя бабусі, її ласкавий голос, який шепотів мені ніжні слова.
Мами не було на моєму святі. Вона довгі роки не могла знайти собі чоловіка. Мама винила в цьому мене. Кожен раз, коли її кидали чоловіки, вона приходила до мене і казала:
— Це через тебе! Ти нікому не потрібна! Вмієш тільки руйнувати. Потрібно було зробити Aб0pт! Від тебе одні проблеми. — Останню фразу вона промовляла чітко, виділяла кожне слово окремо.
У всіх маминих бідах була винна я. Пам’ятаю, як вона кричала на бабусю, через якусь дрібницю. Як тільки я заходила в кімнату, вона одразу кидалася на мене:
— Як би не вона, я б давно чоловіка знайшла!
— Через цю малу, всі чоловіки сахаються мене, як прокаженої!
— Ось в моїх подружок тіло гарне, без розтяжок. А моє на що схоже?! Все через цю дурнувату! – І тицяла пальцем в мене.
— В мене роботи немає, бо треба з тією сидіти! – Зі мною сиділа бабуся, але маму це не хвилювало.
Я усвідомила просту істинну: мене народили під тиском. Ніхто не хотів дитину. Ба більше! Моя батьки гадки не мали, що таке батьківство. Вони думали, достатньо народити, а там воно якось саме. Шкода, але я не бур’ян в полі. Мені потрібні були не тільки фінанси. Я потребувала любові, виховання, підтримки та турботи. Я бачила сім’ї інших дівчаток та хлопчиків. З ними розмовляли, обіймали, казали, що люблять. Я теж так хотіла.
В мені росла дірка. Величезна та бездонна. Вона заполонила всю мою душу. Довгий час я жила з нею. Ця дірка допомагала розвиватися невпевненості в собі, різним поганим думкам, щодо себе та страшним відчуттям покинутості. Я вважала себе не гідною кохання. Мамі вдалося мене переконати, нібито я причина всіх бід.
Після того Дня народження, батько вирішив пограти в «зразкового татка». Він захопився своєю роллю не на довго. Я бачила його ставлення до мого виховання. Він не сприймав це, як щось серйозне. Він вважав, нібито достатньо обіймів та прогулянки в парку. Батько купував мені багато їжі з цукром. Мій організм погано реагував на солодке та газовану воду. З’являлися висипи, проблеми з ШКТ, піднімалася температура. Бабуся просила припинити годувати мене поганою їжею. Тато крив її матом і робив по своєму. Здавалося, доросла дитина. Нагадаю, мені було дванадцять. Я могла відмовитися від солодкого. Правда? Це тільки в теорії! Батько погрожував мені або маніпулював, щоб примусити мене з’їсти солодке. Він любив казати:
— Невже не хочеш цукерочку від батька? Я для тебе стараюся! Це так ти мене любиш? Ніякої поваги до батька! Краще тобі з’їсти це, якщо ти хочеш повернутися до бабусі.
Я згадую своє дитинство з огидою. Мені не подобається думати про своїх батьків. Вони провалилися з моїм вихованням. Для них я була не більше, ніж гарненький котик. Вони зривали на мені злість, невдоволення життям, примушували робите те, чого я не хотіла, бо в них були інструменти впливу на малу дитину.
З дому поїхала в шістнадцять років. Я закінчила дев’ять класів, вступила в педагогічне училище в іншому місті і втекла. Бабуся не заперечувала. Вони з дідусем назбирали грошей мені на квартиру. З тих пір, я не спілкуюся з батьками. Вони мені огидні. Батько одразу здався, а от мама намагалася «налагодити стосунки» ще довго. Я не могла зрозуміти її мотивів. Правда виплила в черговій істериці, яку вона влаштувала мені по телефону:
— Хто мене в старості догляне?! Це твій обов’язок! Ти повинна негайно повернутися додому!
— Ти щось зробила, аби пробудити в мені те саме бажання? – Поцікавилася я.
— Що, що?! Ах ти ж мала дурна дівка! Я тебе народила! Ти маєш бути вдячною! Ти повинна!.. – Я поклала слухавкую.
Я народжу тільки тоді, коли зустріну правильну людину і буду морально готова. Я не хочу для своєї дитини такого ж дитинства, як в мене. Діти повинні народжуватися в любові, а не в маніпуляціях та під тиском. Таких дітей, як я, багато. Тримайтеся сестри та брати по не щастю! Я впоралася і ви впораєтеся. Я в вас вірю!
