З моїми найкращими подругами ми знайомі з часів навчання в університеті. Маша та Ірина. Маша заміжня, має чоловіка та дитину, нещодавно вони придбали квартиру в іпотеку. Часто їздять відпочивати, загалом звичайна, щаслива сім’я.
А ось Іра зовсім навпаки. Їй тридцять сім років, і подруга ще незаміжня. В неї чоловіків за все життя було декілька, і то ще в гуртожитку. Причина цьому Іринин характер. Вона керує. Всіма. Подружка не зважає на думку батьків, сусідів. Де б Іра не з’явилась, подруга намагається керувати іншими. Сумніваюсь, що хоч якийсь чоловік витримає подібний натиск. Єдиний варіант – підкаблучник. Їй не цікаві чоловіки зі слабшим характером. А навіть, якщо і знайдеться хтось, не проходить декількох днів, як вони просто тікають.
Та що там говорити. Самі батьки Ірини з полегшенням видихнули, коли їхня дочка нарешті з’їхала на окреме житло.Тепер мама найбільше боїться телефонного дзвінка від доньки та слів: “Я зараз приїду до вас”. Матір п’є заспокійливе та чекає свою любу дитину. Ні, вони люблять та поважають одне одного, просто їх характери кардинально інші.
Для нас із Марією нічого дивного немає. Ми вже звикли до Іри, адже дружимо роки, і з часом наша дружба лише зміцнюється. А секрет в тому, що ми намагаємося не зважати на тон розмови Ірини, а інколи бувають ситуації, коли її характер нам дуже навіть на руку (поламки, виклик сантехніка).
Тиждень тому в Маші був день народження, вона покликала нас в кафе випити вина та посидіти. Великого свята Марія не влаштовувала, тож ми сиділи, розмовляли. Привітали подругу, потім підійшов офіціант з шампанським, почав розливати його в бокали.
– Мені сік, будь ласка. Шампанського не потрібно, – мовила Ірина.
Подруга завжди підтримувала компанію, а тут раптом такий поворот. Ми почали жартувати з Марією, не розуміючи, що з Іриною трапилось.
Після довгого мовчання вона нарешті заговорила:
– Дівчата, я вагітна.
За столом запанувала ще більша тиша. Почути таке не була готова жодна із нас. Після того, як Іра довгий час була одна, ми старалися оминати питання її особистого життя, адже бачили, наскільки боляче їй дається самотність. У нас діти, чоловіки, якось не дуже хотілось взагалі зачіпати цю тему. Але ми знали, що в подруги довгий час нікого не було, і вона одна. А тут, як сніг на голову, – вагітність.
Ми почали її вітати. І найголовніше – нас цікаво, хто ж батько дитини.
– У дитини не буде батька, дівчата, – відповіла Іра сухим та холодним тоном. Тут ми здивувались ще більше.
– Пам’ятаєте, я їздила місяць тому у відрядження по роботі, там і зустріла його. Знаю тільки, що звуть чоловіка Дмитро. Ми були разом цілих два тижні. Потім я повернулась сюди, і наше спілкування обірвалось. Все інше неважливо. Мені скоро сорок років. Я не бажаю міняти характер, ламати свої погляди заради іншої людини, а тим паче підлаштовуватися під когось. А жити все життя самій теж не входить в мої плани. Я завжди хотіла дитину, я її народжу. Все. Прошу вас більше не повертатися до цієї теми.
Подруга таки народила сина. Хлопчик дуже симпатичний та життєрадісний. Однак вже з двох років він почав показувати своє “я”.
– Що тут скажеш, весь в маму, – жартуємо ми, дивлячись на малюка.
Сама Іра після появи дитини навіть змінилась. Вона стала більш уважною, жіночною. Для нас такі зміни дуже неочікувані. Можливо, нарешті Ірина зустріне того, хто таки зможе крокувати з нею по житті, а сину стане справжнім батьком? Як гадаєте?
