Андрій п0кuнyв Валерію дуже неочікувано. Його вчинок звалився їй як сніг на голову. П’ятнадцять років разом, власний двоповерховий будинок, дитина.
Вона – красива, доглянута, тендітна жінка. Молодша від свого чоловіка на чотири роки.
Він – сильний, галантний, привабливий чоловік. Не п’є, не курить, після роботи відвідує зал. І хто б міг подумати! Просто живи та насолоджуйся.
Я зустріла Валерію в парку. Видно було, ніби вона чимось засмучена.
– У тебе щось трапилось? – запитала я.
– Так, Андрій мене покинув. Сказав, що зустрів іншу та ніколи не любив мене, – відповіла вона, ледь стримуючи сльози.
– Тобто не любив? Та що ти слухаєш? А заміж для чого кликав?
– Думаєш, я знаю. Гадала, він у мене один і на все життя. Розумієш, до Андрія я не мала жодних стосунків. Я довіряла йому. Всі роки віддала.
– Тобто? Ти зараз серйозно? Забула, як в студентські роки той самий Андрій бігав від однієї спідниці до іншої? Я ще тоді тобі говорила.
– Я думала, чоловік зміниться. Все починалось так добре. Він приділяв увагу, запевняв, що я в нього одна-єдина.
– Ну тоді зрозуміло. Розвісила вуха – і все. Дивилась на нього закоханими очима та сліпо вірила кожному слову? Хіба ні? Хотіла зустріти принца на білому коні? Ну просто чоловік-ідеал!
– Спочатку все дійсно було ідеально. А потім я народила, пішла в декрет, Андрій працював. Дочка, сама знаєш, була досить вередливою та дуже прив’язаною до мене. Я увесь час була з дитиною. А Андрія ніби підмінили.
– Ну ще б. Мабуть, зовсім на нього часу не мала? А він охолов.
– Втомився бачити мій стомлений вигляд, перестав приділяти мені час. На дитину не зважав. Я для нього робила все. Андрій хотів поїхати кудись з друзями, а дитину залишити на бабусю, я не погодилась, оскільки донечка ще дуже маленька. Так наші погляди стали все частіше розходитися.
– Всі чоловіки живуть, ніби жінка їм зобов’язана. Пригадай мені, що хорошого Андрій зробив тобі за останній рік?
Тут по Валерії було видно, ніби вона про щось задумалась.
– Ну як, що хорошого зробив? Оплачує комунальні, забезпечує нас з дочкою.
– А хоч раз за цей час він водив тебе в ресторан чи кіно?
– Ні. Дурне питання. Хіба в цьому щастя? Все в нас було нормально.
– Дурне питання? Чоловік пішов від тебе. Як думаєш, він зробив це з великої любові? Так йому все подобалось, що втік від щастя? Невже ти не можеш зрозуміти, що між вами дійсно все було не так добре. І ти гадаєш, ніби все робила, як треба?
– Останнім часом чоловік був якийсь задуманий. Думала, проблеми на роботі. Я старалась з ним поговорити, розрадити. Та ми навіть удвох до психолога декілька раз ходили. А потім він прийшов та просто ошелешив мене, що йде із сім’ї. Андрій перестав мене чути, ходить нервовий. Такого ж ніколи не було. Не розумію, що з ним коїться останнім часом.
– То хай іде. Подумає, поживе сам, може вернеться.
– Не хочу я його відпускати. Хочу за будь-яку ціну зберегти сім’ю. Я виросла без батька, не хочу такого для своєї донечки.
– Ти хоч чуєш себе? Він більше не любить тебе. Зібрав речі та поїхав, то про яке збереження сім’ї може йти мова?
– Ще не пізно його повернути. Я телефонувала свекрусі, просила, щоб вона повпливала на сина. Він же пожаліє про це, от побачиш.
– А до мами чого було дзвонити? Ти чого чекала?
Після розмови з подругою стало зрозуміло, що вона не хоче вірити, що її сім’ї більше немає. І як раніше вже не буде. Жити заради дітей – точно не найкращий варіант. А Валерія не хоче цього усвідомлювати. Не думала, що вона живе такими стереотипами.
Як думаєте, вона одумається?
