Є багато історій про собачу вірність, а як часто ви бачите котячу відданість?
Кіт, про якого я розповім, викликав в людей безліч емоцій. Він ріс в селі, разом зі своїми господарями. Люди ці не місцеві. Вони купили в нас дім декілька років тому. Прожили на природі, зрозуміли, що село — не їхня мрія. Зібрали речі і поїхали назад в місто.
Кота люди залишили. Він нікуди не йшов. Стеріг подвір’я, як пес. Кіт шипів й кидався в бій на будь-кого, хто переступав поріг двору.
Перший місяць, кіт їв те, що знаходив на дворі. Він пив водичку, коли йшов дощ чи хутенько бігав до річки. Так довго продовжуватися не могло. В один день, ми не побачили кота. Подумали, п0mEp. Закономірне закінчення історії.
Ми втратили дар мови, коли побачили сусідського кота в новинах. Кіт настільки сильно сумував за господарями, що пішов в місто їх шукати. Тварина мала кудлату шерсть, за якої ніхто не доглядав. Вона сплуталася і висіла клубками. Кіт отримав тепловий удар. Його, без свідомості, знайшли на обочині діти. Кота привезли до ветеринара. Кореспондентка просила допомоги в пошуку господарів тварини. Все село кинулося дзвонити. Від себе послали голову сільради. Продовження репортажу зняли вже з ним. Чоловіка показували з котиком на руках. Тварина була надзвичайно сумною.
Ветеринар дав нам настанови по догляду за котом. Тварина довго не проявляла ніякої цікавості до оточуючих, але згодом його маленьке серденько відтануло.
Ми перейменували кота на Клубок. Він з радістю прийняв нову кличку. Зараз це улюбленець усього села. Він має право прийти до будь-якого будинку і його скрізь приймуть. Все село — його оселя, кожен односельчанин — його друг.
