Трішки хочу розповісти про своє життя, з чого починав до чого дійшов і чому так сталось. Звичайний хлопець із глухого села, годував худоба та пас корів. Навчався в сільській школі. Жадоба до знань була тільки в тому, якнайкраще прибрати на полі овочі. Особливо восени, усіх школярів відправляли на огородні роботи. То картоплю з буряками збираємо, а потім перебираємо. Трішки ближче до глухої осені ще й капустою займалися. За той час коли ми, як раб-сила прибирали поля колгоспу, нашу школу засипало листям. Коли ж навчатись? Листя гребти потрібно! Взявши з дому всі знаряддя праці та гей до школи, прибирати подвір’я! Цілу осінь ми були всім чим завгодно зайняті, але тільки не навчанням
З посмішкою згадуючи той безтурботний час, нам здавалось що іншого нам не потрібно. Навіщо навчатись? Писати, читати вміємо – достатньо!
Ось і закінчення одинадцятого класу, а за спиною нуль знань. Куди піти? Мабуть, сходимо в професійно-технічне училище на електрика. На той час ми вважали цю спеціальність потрібна, після закінчення якої на тобі будуть рвати лахміття тільки щоб ти потрапив до відповідного керівника.
Ностальгія зовсім нахлинула за тим безтурботним періодом дитинства…
Представники професійно-технічне училище, коли відвідали нашу школи, почали з усіма різноманітними барвами розповідати наскільки престижне та цікаве навчання у цьому закладі. По після того, як минуло багато літ, я впевнено можу сказати, що це були самі золоті роки. Навчання давалось з легкістю. Настільки мотивовані та обдаровані були викладачі, що інформацію, яку вони надавали легко сприймалась та запам’ятовувалась.
Культурне виховання було на високому рівні. Також було різних спортивних змагань між групами, звісно наші хлопці та дівчата посідали перші місця. Група у нас була дуже дружня та відповідальна. До всього готувались по максимуму, крім першого місяці іншого не повинно бути. Дуже запам’ятались по осені походи в ліс або на річку. Одного разу вчитель з фізичної культури провів нам заняття на виживання. Колишній офіцер збройних Сил України, учасник бойових дій повів нас у ліс на троє доба. Ці вихідні нам запам’ятались на все життя. Заняття, яке об’єднало нас ще сильніше, розвинуло у нас здатність виживати в екстремальних ситуаціях, закаляло наш бойовий дух та виховало у нас відповідальність за збереження життя побратима, що знаходиться поруч.
А найбільше запам’ятались наші веселі вечори в училищі. Місяць підготовки та п’ять хвилин позору, але ж як було бентежно та весело. А потім дискотека до пів ночі. Гарячі та молоді дівчата та хлопці відривались по повній. І в один з таких вечорів я і познайомився з розбещеною дівчиною з багатої сім’ї. Якій просто набридлі тусовки в клубах. Захотілось чогось свіженького та новенького. Мажори-друзі проїжджаючи мимо нашого веселого та гучного закладу, вирішили заглянути що там відбувається?
Коли зайшли ці красені, всі такі розфуфирені на понтах, різко вирізнялись із нашого трішки сільського натовпу. Звісно в нашій компанії проснувся знак протесту, що ці красені поробляють на нашій закритій вечірці? Звісно на розбірку я пішов в перші ряди. Скільки їх було ми не пам’ятаємо, знаю що прибули вони до нас на двох автомобілях. Після нашого напору на напідпитку компанію збіглись всі вчителі та директор і тактовно попросили покинути територію, бо вечірній захід у цього закладі закритий для сторонніх відвідувачів, тільки для дітей які навчаються тут. скобках покинули училище. А одна красуня встигла мене ухватити за руку та прошептати: “Я тебе знайду”. Сіла в машину та зі страшним визгом помчалась далі.
Наступного дня разом ми з друзями зібрались на чергове заняття по футболу. Взявши речі ми вибігаємо на подвір’я, а там, перед виходом з училища, мило посміхаючись на мене чекала вчорашня дівчина з мажорної компанії.
– Привіт, красеню! Ви, мабуть, кудись зібрались? Дозволь підвести, якщо ти не проти?
Імпонуючи, що на мене звернула увагу татка багатія донька, пішов їй на зустріч. Хлопці позаду почали по дитячому в спину свистіти та щось викрикувати. Я мовчки пішов до неї, а чому б і ні?
– А що ти поробляєш сьогодні ввечері? – сівши в машину запитала дівчина.
– Я абсолютно вільний. Тільки давай спочатку познайомимося? Мене Андрієм звуть, а тебе?
– Ангелина.
– Дуже приємно познайомитись – с посмішкою на вустах відповів я.
Знайомство з Ангеліною для мене було щось неймовірне. Я сільський хлопець на якого повелась дівчина-багатійка зовсім для мене було несумісне. Але факт залишався фактом. Кожного вечора вона приїжджала по мене і ми проводили час разом до самого ранку.
Під час знайомства з Ангеліною я опустився у навчанні, у мене почались проблеми з дисципліною. Як говорять в народі пальці розпустив та крила виросли не відомо від чого. Від друзів почав віддалятись. Олена, подружка моя з якою я дуже щільно спілкувався і та перестала зі мною вітатись. Єдине, що вона сказала: “Я не знаю навіщо це їй потрібно, але вона тобою грається і кине. Ти не її поле ягода”. Я їй не вірив. Яка різниця, хто ти й звідки, головне кохання. Закохався по самі вуха.
Зустрічались ми уже понад четверо місяців. Все було чудово. Але одного вечора, так і не дочекавшись Ангеліни, ліг спати. Наступного дня також не приїхала. Коли на третій день вона також не приїхала, я почав дуже сильно хвилюватись. Поїхав до клубу в якому в останній час ми бували з Ангеліною. В їдкому диму та темряві я відразу її не впізнав. Придивившись я не міг повірити своїм очам. З бокалом вина в руках голосно посміхаючись сиділа на руках у якогось дорослого незнайомця. Тоді я вперше його бачив, раніше у нашій компанії не зустрічав. Вона дозволяла себе цілувати та притискати до себе. Від ревнощів я перестав контролювати свої емоції. Долетівши в одну секунду до їхнього столику, швирнувши Ангеліну поряд з цим чоловіком, я почав його молотити як міг. Тут же набігла охорона закладу та викинула мене на вулицю.
На вулиці, коли я впав на підлогу, до мене підбігла Ангеліна і голосно почала на мене кричати:
– Ти що зовсім без голови, ти що не розумієш що це за людина? Тебе завтра з лиця землі зітруть. І взагалі, що ти собі дозволяєш, ти що думаєш що я буду з таким як ти?! Ти й мізинця мого не коштуєш, чим ти мене можеш порадувати. В тебе за комірником і гроша немає і ти вважаєш що з таким бомжем я звяжу долю свою?! Да ніколи! Зрозумів! А тепер геть! Щоб очі мої тебе не бачили!
Не пам’ятаю як дібрався до гуртожитку, все як в тумані. Тільки одні думки в голові: “Я не бомж і ніколи їм не стану!”.
Після цього інциденту моє життя в корінь змінилось. Мені було дуже тяжко, яким би я не був злим на Ангеліну, але я її сильно кохав. Та свого роду її слова для мене були мотиватором на інше життя. І я зміг! Я виріс! Чоловіку якому я тоді набив морду, був місцевим бандитом. Хлопці його знайшли мене та питались зі мною розібратись. Але вмовив їх допомогти зустрітись з цим дядьком. Після зустрічі з ним, взяв мене охоронцем, а згодом показавши свій розум та кмітливість навчив мене розвивати та управляти бізнесом.
Ангеліну я більше не зустрічав. Тільки чутки ходили, що вона вийшла за багатія який їй і шагу без дозволу не дозволяв ступити. Одним словом – золота клітка. Я одружився на своїй єдиній, надійній та коханій жінці Олені. Вона мене завжди кохала та ніколи не зраджувала. От як одна зустріч може змінити все життя.
