Рік тому в нашому селі поселилась молода сім’я. На перший погляд, звичайні, виховані люди. Жінка років так п’ятдесяти п’яти, молодий хлопець років тридцяти та дівчинка трьох років. Село в нас невеличке, всі один одного знають. І, звісно, не обійтись без особливого зацікавлення новою сім’єю жителями села.
Спершу всі в один голос говорили, що це матір з двома дітьми приїхала сюди із Сумщини. Дівчинка маленька, бо, мабуть, пізно народжена. А що, зараз так родять. Сусідки вже навіть зробили висновок, ніби жінка розлучена, а сюди переїхала з двома дітьми. Навіть таким нікого особливо не здивуєш.
Тільки-от через місяць правда випливла. По селі стали збирати підписи на підтримку голови сільської ради, котрого в районі хотіли незаконно підмінити новою кандидатурою. Так почали ходити по селі з метою підтримки. Заходили в кожну хату, брали підписи в повнолітніх членів сім’ї.
От і прийшла черга нової сім’ї. Жінка розписалась напроти свого прізвища, як раптом наша сусідка з цікавістю запитала в неї: “А син твій буде Павла Степановича підтримувати?” Вона глянула на сусідку великими очима: “Тобто, який син? У мене дочка, і то дворічна. Ви про кого взагалі мову ведете?”
“Ну як, я ж про твого сина говорю, з яким ти живеш”, – переконливо мовила сусідка.
“Це не син, а чоловік“, – відповіла жінка та аж засоромилась.
Ех, і мали кого обговорювати в селі ще цілий місяць. Вже й забули про підписи, котрі так завзято збирали на підтримку сільського голови. Які тільки чутки не ходили, і в серіалі такого не почуєш.
Всі в один голос говорили: “Сором то який. Та вона йому в мами годиться“. Ну хай там зіркові пари, слава, гроші, їм вигідні плітки. Та й то ж відомі люди, зірки, а тут звичайна жінка, яка нічим особливим не вирізняється серед інших жінок. Так думали всі жителі села.
Я, як депутат села, мала завдання якнайбільше дізнатися про цю сім’ю. Тим більше наші діти ходили разом в один садок.
Спершу не хотіла влізати в чужу сім’ю, а зрештою і самій цікаво було, як таке може трапитися. Якось ми забирали діток після садка, дорогою додому почали говорити, так я й дізналась всю правду.
Жінка ця вже була заміжньою, і в неї справді є син від першого шлюбу. Але чоловік почав випивати та підіймати на неї руку, міг по декілька днів додому не приходити. Довго вона терпіла і мовчала, а потім, зрозумівши, що йде тільки до гіршого, подала на розлучення.
Виховувала сина сама, перший час нікого до себе навіть на крок не підпускала, всю себе присвятила вихованню дитини. А потім син пішов навчатись. Часто приводив в гості свого одногрупника, так і познайомилися. Син її після навчання виїхав за кордон на заробітки, а друг його залишився тут. Одного разу друг постукав у її двері та вирішив сказати всю правду.
“Я просто більше не можу мовчати. Я давно тебе кохаю. Довго наважувався, щоб у всьому тобі признатися. Розумію, для тебе це може здатися дивним, але я кохаю тебе як чоловік жінку. Думай, що хочеш, та окрім тебе, мені більше ніхто в цьому житті не потрібен. Хочу, щоб ти дала мені шанс. Я працюю, добре заробляю, та зможу цілком тебе забезпечити. Я зроблю все заради твого щастя.”
“Звісно, для мене це було справжнім шоком. Не раз помічала його погляди, однак не надавала їм особливої уваги. Я прогнала його.
Так минув рік. Я уникала нашого спілкування, зачиняла перед ним двері, але хлопець поводив себе дуже впевнено. І я таки вирішила спробувати. Ну а що? Він отримав своє, а я нарешті отримала увагу та турботу, якої, чесно кажучи, давно не вистачало.
Одразу розповіла про все сину. Він не сприйняв мого рішення та припинив зі мною спілкуватися. Для нього ці стосунки неприпустимі. Сусіди осудливо дивилися нам вслід. Через це ми змушені були продати квартиру та переїхати сюди. Гадала, у чужому селі не будуть ходити плітки, але помилилася. Не розумію, за що мене всі осуджують. Я ж просто хотіла жіночого щастя.
Ми з Віктором живемо разом. Втім, я не хочу поки узаконювати наші стосунки в РАЦСі. Коли йому було 22 роки, він став батьком нашої доньки. Зараз йому двадцять шість.”
– А тобі скільки? – я наважилась перервати її довгий монолог.
– Мені 46, – продовжила жінка. І тільки тепер я по-справжньому щаслива. Хіба є різниця, як буде далі, якщо мені добре зараз? Ці роки з Віктором по правді найкращий період мого життя. Я ні про що не жалію. Єдине, що не дає спокою, несприйняття моїх стосунків сином. Але він дорослий, має право.
Часто в селі бачимо цю сім’ю. Вони виглядають щасливими та закоханими, і це найкраще, що може бути.
