Черговий скандал в нашій родині виник через «неправильні» смаки моєї доньки.
Ми довго збирали доньці на квартиру. Купили їй житло тільки в двадцять п’ять років. Вона раділа безмежно. Тепер в неї є однокімнатна квартира майже в центрі Львову. Донечка одразу затіяла ремонт.
Свою оселю робила під себе. Викрасила прихожу в червоний колір. Яскрава, вогненна фарба вселяла заряд бадьорості, як тільки людина переступала поріг квартири. Донька не купувала шафу. Вона повісила крючки, для курток, та поставила залізну стійку для взуття. Дзеркало повісила кругле, з білою рамою. Світло зробила точкове.
Кухню донька оформила максимально просто. Абсолютно білий інтер’єр, але посуд чорного кольору. Посуду мінімально. Донька не любить зберігати непотреб.
Ванна кардинально відрізняється від усього інтер’єру квартири. Плитка прикрашає стіни на половину. Гарна, бірюзового кольору. Інша частина стін пофарбована в синій. Сама ванна широка. В середині — біля, ззовні — синя. Дзеркало велике, майже півметра. Полички, знову ж таки, залізні. Свій вибір донька аргументувала просто:
— В такому інтер’єрі простіше робити прибирання.
Свою кімнату донька оформила наступним чином. Ліжко не купувала. Замість нього постелила високий матрас, купила чорну постільну білизну та червоні й білі подушки. Стіни покрашені в чорний, стеля — в білий. Вікна прикрасила червоними тюлями та чорними шторами. Шафи немає. Замість неї залізна стійка-вішалка для одягу. Невеличкий стіл, за яким донька працює та навчається. Книги, косметика та інші речі, ховає на полички, які вмонтовані в стіну. Навпроти «ліжка» стоїть величезне дзеркало. Воно більше росту доньки.
Дитині все подобається. Вона втілила в тому інтер’єрі свою мрію. Здавалося, доньці жити в тій квартирі. Нехай робить, що хоче. Не так сталося, як гадалося. Я скинула родичам фото готового доччиного ремонту. Вони одразу накинулися на колір стін. Критикували червоний, білий, а особливо чорний. Чомусь посипалися коментарі стосовно дзеркала навпроти спального місця.
«Дзеркало буде забирати її жіночу красу!» — писала тітка Алевтина.
«Спальня без ліжка?! Де таке видано!? Нехай купить ліжко й не позорить нас! Що гості скажуть, коли прийдуть до неї?» — не вгавав дядько Микола.
«Доню, скажи онучці, що інтер’єр виглядає дивно і біднувато. Якось там не затишно. Чому немає рожевого та малинового? Де гарна шафа й штори з візерунком? Не жіночний ремонт. Скажи внучці, тільки м’яко, щоб не образилася. Добре?» — писала моя мама.
На мою думку, не нам там жити. Квартира належить доньці. Їй вирішувати, що робити з власним майном. Доньці інтер’єр подобається. Вона мріяла про такий ремонт усе життя. Нарешті, її мріяла збулася.
Я позитивно ставлюся до доччиного вибору. Вона чітко продумала кожну деталь. Речі нігде не валяються. Все необхідне є, а лишнього не збирає. Прибирати легко. Для доньки це важливий критерій, адже вона багато працює і в неї немає багато часу протирати великі шафи, про які мріє моя мама.
