— Привіт, Оксаночко! — Подруга хутко забігла до мене в квартиру.
На вулиці дощ та буревій. Катя принесла вівсяного печива й шоколадку.
— Мамочко, що в нас є поїсти? — Запитала моя донечка.
— Є зелений борщ.
— Ой, ні! Не хочу! Може щось інше є?
Подруга, яка тихенько пила чай, кинула на мене здивований погляд.
— Сонце, мама старалася, готувала. Треба їсти те, що є. — Твердо заявила Катя.
Я проігнорувала слова подруги.
— Що тобі приготувати, доню?
— Хочу рис з сухофруктами!
— Не можна йти на поводу в дитину. — Тихенько наставляла подруга. Донька пішла в кімнату малювати, а я варила рис. — Вона зрозуміє, що тобою можна керувати і сяде на шию! Це ази дитячої психології! Почитай у вільний час.
Я згадала, як в дитинстві мама та бабуся змушували мене їсти те, що я не хочу і коли не бажаю. Я не любила пельмені, але бабуся їх обожнювала. Вона варила велику каструлю, а готову страву заливала кетчупом чи сметаною. В мене ніхто не запитував, що мені приготувати. Я мала їсти пельмені разом з бабусею.
Ми мали снідати та обідати. Можна пропустити вечерю, але дві перших трапези обов’язкові. Мама готувала ситні сніданки й жирна обіди. Я не могла їсти ту їжу, але мене змушували. Мама мала такі самі переконання, як моя подруга. Варто додати, що снідати я не хотіла, а от вечеряти — дуже. Я багато вчилася, приймала участь в позакласній діяльності й ходила в художню школу. В такому темпі життя, організм вимагав нормальної вечері. Жінки в моїй сім’ї виступали проти прийомів їжі після сьомої години. Вони свято вірили, ніби можна набрати вагу, якщо їсти пізно.
Мені доводилося давитися сніданками, бо ввечері я не мала змоги поїсти. Я їла багато фаст-фудів та солодкого, бо вечері були під забороною. Варто казати, що через такі «харчові звички» я відчувала постійний стрес і заїдала його ще більшою кількістю фаст-фуду? Якщо мене ловили за їжею після сьомої, то довго та нудно вичитували.
— Потрібно їсти тоді, коли всі! В сімейному колі. Ми не їмо в вечері, отже, ти теж не повинна!
— Як це ти не хочеш голубці? Ну, вибачай! Рибки та м’яса в нас немає! Ти не в тій сім’ї народилася!
— Тарілка повинна бути порожня! Зі столу не випущу! Ось доїсиш, тоді підеш.
«Золоті» фрази моїх бабусь та матері. Я чула їх впродовж усього дитинства.
До чого привели такі настанови? Я постійно ховала їжу, щоб не отримати наганяй від рідних. Переїдала, бо мене змушували доїдати до останньої крихти. Заробила легку форму ожиріння та проблеми з ШКТ. Мої рідні не бачили проблеми. Я розумію, то були складні часи, коли ні роботи, ні грошей не було, але це не привід примушувати робити дитину те, чого вона не хоче.
Моя вага зникла само по собі, коли я переїхала від мами. Я не снідала, бо не хотіла, але обідала та вечеряла. Мої прийоми їжі були об’ємними. Я могла з’їсти дві тарілки підряд улюбленої їжі без мук совісті. Шлунок почав нормально працювати, бо я припинила давитися пельменями. Не люблю те варене тісто. Нічого корисного в ньому не бачу.
Мої рідні, які туркали мене за пізні прийоми їжі та «зайву» вагу, дивувалися у голос.
— Господи, яка в тебе гарна фігура! Така струнка!
— Молодець! Нарешті взялася за своє харчування?
— Тобі так значно краще! Наука в ліс не пішла? Ти більше не їсиш ввечері?
Я навіть не намагалася пояснити тим людям, що проблема була в них і в їхньому хворобливому ставленні до їжі. Їжа — це топливо для організму. Якщо людина прийшла додому в вісім, а останній раз їла в час дня, то їй необхідно поїсти, щоб мати сили для ванної та власних думок.
— Кать, вдячна тобі за лекції з психології, але свою дитину я буду виховувати по-своєму. Вона має повне право їсти те, що захоче і коли буде голодна.
— Але ж…
— Я не змушую тебе їсти згущене молоко, яке ти не любиш. Як би ти реагувала, якби я поставила його на стіл і сказала їсти, навіть якщо не хочеш, бо я старалася, купувала його, на хліб мастила?
Катя задумалася на якусь хвилинку, а потім сказала:
— Слухай, твоя мала ще сухофрукти просила. Давай я їх помию та наріжу.
