Бувши ще зовсім малими, ми з моєю подругою Лізою часто грались у наречених. Замість фати накидували тюль та уявляли, як до нас їдуть наші майбутні чоловіки, роблять нам пропозицію, а ми радісно погоджуємося, і потім відбувається саме весілля.
Я завжди говорила подрузі, що мій наречений має бути кращий, ніж її. Ліза не раз ображалась на мене через це, а я тільки посміхалась у відповідь.
Минуло багато років. Я першою вийшла заміж. Весілля було таким, яким я собі його завжди уявляла: пишне, з лімузином, а на мені дорога сукня. Не можу сказати, що мій наречений був бідним: у нього власний бізнес, трикімнатна квартира, машина, на яку він заробив сам ще у двадцять п’ять років. Різниця між нами 8 років. Йому 35, мені – 27.
Він — власник компанії, котра займається хімчисткою автомобілів, звісно, роботи там багато, зате він сам собі господар. Я навіть намагалась познайомити свою подругу з його другом, котрий саме працює в компанії мого чоловіка, але вона не погодилась на це, пояснюючи, що так не годиться — мені “король”, а їй “підлеглий”. Як в дитинстві. Правду сказати, він просто не сподобався їй своїми зовнішніми ознаками.
Мене чоловік поважає: у домі щотижня стоять мої улюблені троянди, без причини дарує прикраси, водить на шопінг. Але більшу частину його життя займаю не я, а робота. Після появи сина, я засіла вдома, та й працювати потреби немає, адже чоловік повністю забезпечує нас. Втім, мені дуже самотньо.
Всі мої подруги вже давно пороз’їжджалися, а з Лізою ми якось стали менше спілкуватися. Останнім часом між нами були досить напружені стосунки, тож дружба вже давно не та. На думку Лізи, я сильно змінилась, стала зверхньою та зазнаною через достаток. Це й стало причиною нашої сварки. А я гадала, вона мені просто заздрить.
Помирила нас звістка про весілля моєї подруги. Наречений в неї не такий багатий, працює охоронцем у магазині, сам він із дитбудинку, квартиру йому залишила покійна бабуся.
Коли подруга запросила мене на своє весілля, ми знову відновили наше спілкування. Святкування було зовсім іншим, ніж моє. Без дорогих автомобілів, з гостей були присутні лише декілька родичів та друзів. Ліза була в простій білій сукні, в руках, замість розкішного букета, тримала звичайнісінькі польові квіти, подаровані їй нареченим. Я була переконана, що в нього просто немає грошей на дорогий букет, тільки подруга чомусь дуже раділа цьому букету, а на всі інші, подаровані гостями квіти, не зважала.
Її наречений хороша людина, має гарне почуття гумору, простий та красивий чоловік. А ще він вміє чудово готувати. Місце, де вони святкували весілля, було простим, без особливого пафосу. Замість живої музики — колонка. Однак всі гості були щасливі та задоволені.
Наступного дня мене запросили до нареченого в дім. І тут я здивувалась ще більше — маленька однокімнатна квартира, старенькі меблі, звичайні побілені стіни. Загалом дуже бідно все. Думала, в таких умовах моя подруга довго не проживе.
Але, на мій подив, минуло два роки з дня їхнього весілля, а вони досі разом. За цей час вони навіть не придбали нових меблів: ті ж старі крісла, диван, якому років 10, маленька шафа для одягу. Тільки кухню купили, і то не нову, а по оголошенню. Зате Ліза з чоловіком виглядають такими щасливими. Щотижня відпочивають з друзями, веселяться, живуть у своє задоволення. Поки що живуть без дітей, але планують.
Чесно, я дуже заздрю Лізі. Хоча спочатку була переконана, ніби з таким чоловіком подруга довго не зможе жити, адже в нього немає достатку. Але їх життя таке насичене, цікаве, а я протягом дня навіть не знаю, як врятуватись від самотності. Виховую сина, займаюсь хатніми справами, і що? Прошу чоловіка приділити мені хоч трохи уваги — він натомість “купляє” мене подарунками та квітами, пояснюючи, що це теж вияв уваги. Ми живемо в достатку, але часу в чоловіка на сім’ю не вистачає. Навіть на відпочинок приходиться їздити з сином удвох, бо він працює.
Мені вже набридають його постійні букети, зате Ліза радіє польовим квітам, які від щирого серця дарує їй чоловік. Не знаю, чому тут радіти, адже вони живуть в бідності. Тільки відчуваю, подруга набагато щасливіша за мене. Чому так? Не можу зрозуміти.
