– Я довго роздумувала, як почати розмову з бабусею про її квартиру, все ніяк не наважувалася поговорити з нею, — розповідає, зітхаючи, 31-річна Орися. – І треба було мені нагадати про це так невчасно. Не знаю, як мені тепер вчинити.
Орися вже довгий час живе з чоловіком та двома дітьми на орендованій квартирі. Вони обоє працюють, діти ходять в школу. Після декрету Орися покинула колишнє місце роботи з малою зарплатнею та влаштувалась на іншу роботу. Працює вона тепер медсестрою неподалік своєї хати. Отримує стабільну зарплату, і головне, в будь-який момент може забрати дітей після школи чи взяти лікарняне.
Окрім того, Орися ще доглядає свою стареньку бабусю, яка виховала внучку змалечку. Після появи в сім’ї Орисі її молодшої сестри, мама відправила старшу доньку до баби. Бабуся і в школу дівчинку відправляла, і уроки з нею робила, і зі школи чекала з теплим обідом. З бабою Орися читала, гуляла, розмовляла, проводила увесь час. Старенька дуже любила свою онуку, тому з радістю виховувала її.
Зараз бабі 81, здоров’я вже зовсім не те. Тож Орися взяла на себе відповідальність за догляд бабусі. Квартира їхня розташована в сусідньому під’їзді з бабою. Онучка возить стареньку по лікарнях, купляє необхідні ліки, продукти, прибирає та готує в її домі.
– Мама моя навіть не цікавиться здоров’ям бабусі. Вона вся в турботах за моєю молодшою сестрою. Тільки-от їй уже двадцять шість років. Батькам не залишається часу віддавати свою турботу ще комусь, окрім неї.
З батьками та сестрою в Орисі відносини погані. Сестра, чи не єдина, кому мама з татом дають все. Будь-які її дії — правильні. Зате на Орисю та її успіхи батькам все життя було просто начхати.
Якось посеред тижня Орися звільнилась швидше з роботи та прийшла до бабусі прибирати. Принесла їй цілу сумку продуктів та взялась до роботи. А потім, все зробивши, Орися наважилась почати розмову, яку довгий час обдумувала:
– Бабусю, а може б ти переписала на мене свою квартиру? Ми з чоловіком он ледь кінці з кінцями зводимо. Купити власне помешкання нам навряд чи вийде. Сестрі батьки вже однокімнатну квартиру взяли в кредит. Говорять, що колись туди переїдуть, а їй залишать свою. Про мене ніхто й не подумав. А все життя перебиватись по орендованих квартирах не вихід, сама розумієш. Ще й господар попередив, що з наступного місяця підвищує плату за оренду. Інших варіантів у нас поки немає. Тут і в школу діти ходять, і ти поруч.
– То виходить, ти тільки через квартиру за мною доглядаєш? – мовила сердито баба.
– Що ти таке говориш. Звісно, ні. Я люблю тебе і вдячна тобі за все, що ти для мене зробила, — сказала Орися.
– Ну тоді до чого ці розмови! – відпалила вона. – У мене є дочка, твоя мама, не переживай, чужим людям моя хата не залишиться. Тому нічого я зараз переписувати не буду, тим більше я ще здорова, і вмирати не збираюся. Навіть, як мене не стане, все залишиться твоїй мамі, а вона вже розділить між вами. Мати тебе в біді не залишить. І батьки твої, і сестра вже мають де жити. Я, звісно, скажу мамі, щоб все справедливо зробила після моєї смерті.
Після цієї розмови в Орисі залишився неприємний осад на душі.
– Якщо бабуся і справді залишить квартиру на маму — вважай, пропало. Про мене ніхто і словом не згадає, — жалілась якось Орися подрузі. – А ще гірше, що вона гадає, ніби я доглядаю за нею тільки через квартиру.
– Хай думає так. Може якраз щось і зрозуміє. Я б на твоєму місці просто декілька днів не ходила б до неї взагалі, і не дзвонила. Подзвонить сама — говори сухо, нічого не питай. А на будь-які претензії скажи, ніби в неї ж є дочка, то хай вона і свою матір доглядає, — відповіла Орисі подруга.
А що б ви порадили в такій ситуації?
