Я приватний підприємець. Маю декілька контейнерів на базарі. Продаю жіночий одяг. В бізнесі майже двадцять років. Мені подобається працювати на себе. Не потрібно нікому кланятися, все залежить тільки від мене, я маю повну владу над своїм часом. Єдине, що мене бентежить, це маленька пенсія.
Якщо я отримуватиму 1000 гривень, буде дуже добре. Як вижити на ці гроші? Схоже, робитиму все життя. Моя мама вийшла на пенсію давно, але досі працює. Їй шістдесят три роки. Вона має стаж двадцять років, але цього недостатньо.
Чому наша держава настільки жахливо ставиться до приватних підприємців? Я не хочу працювати все життя, але вибору не буде. З дітьми не маю теплих стосунків. Наврядчи вони допоможуть мені в старості. Я своїй мамі допомагаю всім необхідним. Вона горда жінка. Не завжди хоче брати допомогу, але я вмію переконувати.
Звісно, на старість я нажила квартиру. Це надзвичайно добре. Не у всіх є навіть такі перспективи. Квартиру обладнала під свою старість. В мене є своє опалення, скрізь лічильники. Я плачу за квартиру небагато. Розумію, тарифи будуть рости, але я впевнена, що зможу самотужки собі допомогти.
Хочеться знати про заслужений відпочинок. На паперах все чудово. Працюєш багато років, а потім виходиш на відпочинок. Розуміється, що на пенсії люди п’ють чай, дивляться телевізор та читають книги. По факту, життя інше. Потрібно думати про власне виживання. Хочеться вірити в хороше, але мало кого те «хороше» чекає на пенсії. Робота ніколи не полишить нас.
Все життя наші люди працюють. Ми не бачимо нічого, окрім роботи. Жити не встигаємо. За кордоном, є надія на пенсію. Там люди дійсно працюють, щоб потім відпочивати. В нас система так не працює.
Сумно, коли думаєш про своє майбутнє. Я планую почати збирати гроші собі на старість. Звісно, частина грошей все одно стане непотрібною. З грошима постійно трапляються якісь неприємності. Спокійно складати свої тисячі не вийде. До того ж, постійно виходять нові закони стосовно податкової системи. Ніхто не знає, що буде з нашою країною через рік.
