На завжди запам’ятаю випадок в маршрутці. Я сиділа біла хлопця років сімнадцяти. Він займав сидіння біля вікна. Зайшла жінка з дитиною. Вона тримала свого сина за руку і гучно говорила, «який він в неї молодець, бо гарно поїв». По хлопчині було помітно, що він гарно їсть.
Мама пройшла весь салон і стала біля мене. Вона «поклала на мене око» з самого початку.
— Уступи моїй дитині місце! Йому важко стояти! — Сказала мати.
Я подивилася на хлопця. Він посміхався широкою, єхидною посмішкою. Видно, мати завжди вигризає для сина все найкраще. В мене не було сил сперечатися. Я хотіла встати, але хлопець, що сидів біля вікна, різко схопив мене за плече. Хлопець натиснув на мене, як би кажучи мені сидіти. Я так і зробила.
— Ви робите ведмежу послугу. — Сказав хлопець. — Він вже запам’ятав, що ви йому все до рота складаєте. Ви подумали, чи буде для вас син старатися так само, скажімо, через років десять?
Жінка мовчала. Я теж. Сильні слова.
