Я на сьомому небі від щастя! Сьогодні моя дружина сказала мені чудову новину, ми нарешті станемо батьками! З дружиною ми вже разом понад десять років. П’ять років зустрічались та п’ять років, як відсвяткували весілля. Після весілля почали планувати дитинку, але чомусь все ніяк не вдавалось.
Разом пройшли всю медичну комісію, поздавали всі аналізи, що стосуються народження дитини. Все в нормі, відхилень не виявлено. І ось настала та щаслива мить, коли Оля сказала, що у нас буде малюк. А очі такі сумні та не веселі. Чи, мабуть, мені це здалось.
Вагітність проходила нормально. Беріг своїх крихіток як міг. Виконував всі забаганки Олі. Захотілось вночі апельсин кисленьких, на тобі апельсинки. Тільки б не сумувала. Очікував істерики вагітної жінки, а у дружини все навпаки. Не весела та сумна. Я вже ненароком подумав, що дитинка наша не бажана для неї. Але вмить відкинув цю ганебну думку. Ми ж так цього чекали.
І ось настав той день — народження нашого малюка. Зранку дружині стало не добре. Вона зателефонувала мені, що їй зле. Дуже сильні болі в животі та в районі попереку. Я миттю примчався додому, розуміючи що наш малюк скоро побачить світ, то треба поспішати в пологовий будинок.
Зібравши Олі та малюка необхідні речі, я миттю доправив їх до пологового будиночка. Момент народження я аж ніяк не хотів пропускати. Я вмить включив свій чоловічий шарм, та вмовив лікаря бути присутнім при народженні. Те що маленький богатир з’явився на світ о 12 годині дня почув у весь пологовий будинок. Відразу мені подали його на ручки. Але я настільки був вражений, сльози текли від щастя самі, коли дивився на цю крихітку. Я щасливий підійшов з малюком до дружини, а у неї знову той сумний погляд.
Через п’ять днів нас уже виписали додому. Я як міг готувався до цього свята. Прикрасив квартиру різноманітними кульками, серпантином та іграшками. Коли Оля з малюком була у пологовому будинку я обладнав дитячу кімнату, купив колиску, столик, ходунки, ще якихось накупив дрібниць, сам не розуміючи навіщо. Дуже хотів, щоб вся сім’я вже була вдома.
Нарешті Оля з Назарчиком переступають поріг квартири, і я чекаю хоч якусь реакцію від дружини. Тільки й почув – “гарно”. І на цей раз не звертаю уваги, мабуть, післяродова депресія. Нічого, звикне.
Сьогодні вже нам місяць. Наш Назарчик вже підіймає голівку. Ось що значить мужичок. З щасливою посмішкою говорю про це дружині, а вона знову літає десь, але не з нами. А потім повертається й говорить.
–Все! Я більше не можу так жити, брехати тобі постійно! Удавати, що все гаразд, що ми щаслива сім’я, а насправді все не так!
-Олю що трапилось, розкажи? – намагаюсь спокійно говорити.
–Це не твій син, Ігорю!- приголомшила мене дружина. – коли ми проходили медичну комісію, я не говорила тобі — ти безплідний. Ти не можеш мати дітей! Не могла тобі цього сказати. А дитинку я дуже хотіла. Тому я поїхала до батьків і зустрілась там зі своїм минулим коханням з ним і переспала, а через три тижні я зрозуміла що вагітна. Удавала, що це наша дитина. Я сильно боялась тебе втратити. Дуже сильно тебе кохаю. І мовчати більше не можу, не можу жити на брехні. Якщо ти мене покинеш, я зрозумію. Але пам’ятай я все життя тебе буду любити, ти моє єдине кохання на все життя!
Приголомшений новиною я вийшов на вулицю. Оля навіть не намагалась мене зупинити, все марно. По обличчю хлистав пронизливий вітер, а потім почав лити холодний дощ, якого зовсім на собі не відчував. Мої ноги привели мене до квартири друга, у якого я попросився переночувати. Він намагався випитати, що сталось? По погляду зрозумів, що краще не чіпати.
Всю ніч провалявся очей не зімкнувши. Було над чим подумати… Єдине зрозумів, хай там що, це мій Назарчик, нехай я не буду його біологічним батьком, але буду виховувати як справжнього чоловіка, тому що це мій син. Життя без них я навіть не уявляю.
Зранку зібрався тихенько та й пішов додому, мене там чекає дружина з сином..
