Ми познайомилися з Сашком ще в університеті, тоді ж і почали зустрічатись. Весь час проводили разом, і на парах, і після них. А через рік примудрились домовитися з комендантом гуртожитку і поселились в одній кімнаті. Ми насолоджувались життям і молодістю, насолоджувались один одним.
Збирались одружитися після закінчення навчання, але життя внесло свої корективи. На четвертому курсі я зрозуміла, що чекаю дитину, тож ми стали законним подружжям раніше, ніж планували. Замість гучного весілля батьки подарували нам невеличку квартиру. Нашій із Сашком радості не було меж, ми все ще дивилися на світ, як на казку, що триватиме вічно.
Через пів року у нас народився синочок. Чоловік виявився ще й чудовим батьком. Кожного вечора після роботи він бавився з Дмитриком, допомагав мені з хатніми клопотами. Проте, на жаль, казка не триває вічно. Одного ранку ми з Сашком посварилися. То було одне із тих дріб’язкових непорозумінь, без яких не обходиться жодне подружжя і які зазвичай не впливають на загальну атмосферу щастя. Але того разу я особливо образилася на чоловіка і навіть не поцілувала його перед виходом на роботу.
Через годину моя образа вивітрилась, я усвідомила, що була неправа, і почала телефонувати Сашкові. Та він чомусь не брав слухавку. Спочатку це мене не дуже бентежило: напевно, зайнятий роботою або хоче провчити мене через ранкову сцену. Але коли не вийшов на зв’язок і через годину, я почала серйозно непокоїтися. Як виявилося, не даремно.
Трохи пізніше пролунав дзвінок у двері. На порозі стояла моя мама. Видно було, що вона дуже хвилювалась і щойно плакала. Вона повідомила страшну новину: мій Сашко по дорозі на роботу потрапив у ДТП, він помер ще до приїзду швидкої.
Події наступних хвилин і днів я пам’ятаю дуже погано. Все затьмарили сльози, пекучий біль і розпач. Мій чоловік, якого я кохала понад життя, пішов, щоб не повернутися більше ніколи, а я навіть не обняла й не поцілувала його на прощання! Ніколи собі цього не пробачу…
Пишу для того, щоб застерегти інших. Життя коротке й непередбачуване. Ми ніколи не знаємо, яка зустріч може стати для нас останньою, тож любіть і цінуйте своїх рідних і коханих, поки можете, поки є кого цілувати та обіймати. Цінуйте своїх рідних та любіть їх щохвилини!
