– Мамо, я збираюсь одружитися, — прямо з порога ошелешив мене Юрко. – Її звуть Вероніка, вона працює у нас на фірмі перекладачкою. Я хочу вас познайомити, і тому запросив у неділю до нас на гостину.
Ну що ж, принаймні добре, що син попередив за три дні, а не за три години. Потрібно починати готуватися. Проте мене це не обтяжувало, адже клопоти були приємними.
Пів дня я перебирала рецепти у своєму записнику, шукала якісь нові страви в інтернеті та складала меню. Ще день бігала по магазинах, щоб продукти були свіжі, якісні та смачні.
В суботу провозилася на кухні мало не до опівночі, а в неділю встала на світанку, щоб мої гарячі страви дійсно були гарячими, а не розігрітими. Зготувала кілька салатів, канапки з червоною ікрою, замаринувала печериці, запекла курочку, скумбрію з лимоном, приготувала м’ясний рулет з чорносливом, млинчики з сиром і маком, а на десерт – мій фірмовий шоколадний торт із власноруч приготовленою солоною карамеллю.
Я була собою задоволена і сподівалася, що майбутня невістка оцінить мої кулінарні таланти та потрачені зусилля.
З першого погляду Вероніка мені сподобалася: була спокійною і скромною, говорила мало. Як могла, я підтримувала бесіду. В основному це були якісь загальні теми, бо ж одразу розпитувати про її життя, родину, плани на майбутнє мені здавалося недоречним.
Щоб зняти напруження, яке було цілком природнім в нашій ситуації, запросила гостю за стіл. Але, як виявилося, результат виявився зовсім не таким, на який я очікувала.
Подала Вероніці канапку, але вона відмовилася, сказала, що в ікрі багато консервантів, тому вона такого не їсть. Я зрозуміла, що салат з майонезом очікує така ж відповідь, тож запропонувала мариновані грибочки:
– Готувала їх сама, ніяких консервантів там точно немає.
Але дівчина мені заперечила, бо оцет, сіль і цукор – це теж консерванти, і взагалі маринади провокують появу гастриту і виразку шлунка.
– То спробуй курку, я використовувала тільки натуральні приправи.
Але й від курки Вероніка відмовилась: занадто жирна. Та ж сама історія зі скумбрією та рулетом.
Але найгіршим було, коли потенційна невістка взяла мого сина за руку, як лисичка, заглянула йому в очі і ніжним голосочком сказала:
– Коханий, ти ж не будеш їсти усю цю гидоту, правда? Ми ж домовилися з тобою, що будемо їсти тільки здорову їжу.
Потім подивилася на мене і додала:
– Вам би я теж не радила це їсти, особливо у вашому віці.
У мене було відчуття, наче мене облили помиями. Якби їй просто не сподобалися мої трави – нічого страшного, пережила б. Але вона принизила мене при моєму ж синові, змусила його робити вибір між мною і нею, будучи йому ще, по суті, ніким. Що ж буде далі, якщо вона стане законною дружиною? І справа тут далеко не в кулінарних уподобаннях. Ця особа не має ні найменшого уявлення про звичайну вихованість і повагу до інших. Як з нею можна прожити все життя?!
