Три дні тому моя рідна сестра стала мамою хлопчика, тільки-от додому вона повернулась багатодітною матір’ю. Дві майбутні мами потрапили в пологовий одночасно. Моя сестра Ірина, та ще якась жінка.
Іра завжди була позитивно налаштована, вміла підтримати та, коли потрібно, підбадьорити. Наталя, інша породілля, зі слів сестри, поводила себе дуже перелякано, складалась думка, що вона і сама не тямить, що навколо неї коїться. Народжували вони з різницею у двадцять хвилин.
У той день в лікарні працювало дві бригади спеціалістів, тож дівчата народили без жодних ускладнень. Іра стала мамою здорового хлопчика, дитина зовсім не плакала, а тільки пискнула та притихла.
У Наталі народилось двоє дівчаток, вони всю ніч кричали так, що будили всіх навколо. Народження цих немовлят стало для лікарів великою несподіванкою, і, судячи з поведінки породіллі, для неї теж. Вона дивно себе поводила, перестала підтримувати розмову з Іриною, якось байдуже дивилась на своїх дівчат.
По обіді моя сестра схвильовано забила на сполох – її сусідка по палаті, Наталя, попросила приглядіти за дітьми, сказавши, що йде в душ. Минула година – а вона так і не з’явилась.
Наступного ж дня на столі в лікаря лежала письмова відмова від дітей. Ці дві дитини виявились не потрібними молодій дівчині, котра не змогла впоратись з ними. Так лікарю не залишилось нічого, окрім як прийняти заяву та оформити їх у будинок маляти.
Моя сестра місця собі не знаходила, за час, поки немовлята знаходилися з нею в палаті, Ірина всім серцем прикипіла до них. Порадившись з чоловіком, вони вирішили забрати дівчаток собі, бо когось одного залишити не могли.
При виписці всі лікарі в один голос мовили: “Народила одного, а додому повертається з трьома!”
