Ввечері я почула стукіт у двері, відчинила й побачила перед собою сусідку Любу, яка приїхала на місяць в Україну, бо вже десять років живе та працює в Польщі. Я дуже зраділа її візиту, того вечора ми довго сиділи та розмовляли, згадуючи минулі роки.
А в селі тим часом розкішні будинки з’являлися як гриби після дощу. За п’ятнадцять років наше село годі було впізнати, одна хата краща іншої. Все через те, що в один час всі масово кинулись на заробітки в Польщу та Чехію. Люба мала чоловіка та трьох синів. Жили вони з бабою в старій хаті. Роботи в селі тоді годі й було шукати, а чоловік її не дуже то й рвався працювати.
Вона була чи не першою в селі, хто кинула все та поїхала шукати кращого життя. Діти підростали, а на чоловіка надіятись було марно. Він навіть не став заперечувати, дізнавшись про рішення Люби поїхати. “Хочеш їдь, я тебе тримати не збираються”, – все, що почула вона від свого чоловіка.
Тоді Люба миттю кинулась до своєї рідної сестри, яка була хрещеною мамою її молодшого сина, за порадою. Ольга тільки підтримала сестру, заспокоївши її, що, якщо треба буде, вона й за дітьми Любиними догляне.
Десять років пройшли як один день.
За цей час багато змінилося — матір Люби померла, сини пішли навчатись, а старший одружився. Чоловік через п’ять років після від’їзду дружини подзвонив та сказав, що хоче розлучення, бо зустрів іншу жінку. Дізнавшись про зраду, Люба вирішила, що їй нічого робити в рідному селі, а тут хоч грошей заробить.
Всі, хто були на заробітках на той час, висилали гроші рідним, а ті зводили красиві будинки та гаражі навколо. Село дуже змінилося.
Люба спочатку складала гроші, а згодом після одруження старшого сина, стала висилати кошти дітям. За декілька років з допомогою мами вони збудували великий, розкішний будинок, Люба не могла повірити своєму щастю, що нарешті поживе у своєму домі як людина.
Вона одразу вирішила — після повернення з Польщі житиме зі старшим сином та невісткою. А щоб і інших двох синів не обділити, придбала кожному з них по квартирі. То ж хлопці зразу пішли жити окремо, створивши власні сім’ї. Бувало, сини говорили, що старшому дісталося найбільше, адже він живе в батьківському домі, але Люба пояснювала все тим, що тут і вона жити збирається.
Син з невісткою були дуже вдячні матері. Але свою справжню сутність вони показали тоді, як Люба запросила мене та ще кількох сусідок на свій день народження, не сказавши про це дітям. А коли попросила їх допомогти накрити на стіл, обоє заявили, що в них свої справи. Тоді Люба і зрозуміла, що стала чужою у власному домі.
Вислухавши сусідку, я навіть не знала, що й думати. І, звісно, не дурний придумав — які б хороші не були стосунки з дітьми, всі мають жити окремо. Скільки б дітям не допомагав, може трапитись так, що в один момент ти станеш зайвою в їх житті.
