Що ж, життя моє медом назвати дуже тяжко. Я хоч і виріс в повній родині, проте, шлюб моїх батьків був жахливим. Не знаю, як вони жили разом до моєї появи, але з маленького віку, коли вже починав трішки щось розуміти, спостерігати та аналізувати, помітив, що батьки просто не можуть зжитись разом. Знаєте, як то буває? Кохають, але не переносять на дух одне одного. Всі вчинки, слова просто дратують. Вони жили разом заради мене. Звісно, намагались приховати, що в їх відносинах щось не так, але не завжди це вдавалось.
Батьки мені якось розповіли, що поки я ще не народився, лікарі не давали хороших прогнозів. Казали, що я і року не протягну. Проте, коли я все ж народився, виявилось, що дитина здоровіше здорового. Жодних патологій і хронічних хвороб. Прекрасний новонароджений малюк. Всю вагітність батько дорікав матері, що та не може нормально виносити дитину. А коли виявилось, що я здоровий, мати вже не могла пробачити батьку його поведінку. На весіллі казав і в горі та в радості, а воно он як виявилось. Так і жили. Мати в образі на батька, а батько просто недозрілий егоїст. Я спостерігав за цими відносинами й в мене складалась повна картина нездорових відносин. Ще гірше ставало від того, що всі вже все розуміли, але робити з цим нічого не хотіли.
В шістнадцять років я вже не витримав, і вирішив поговорити з батьками. Я підліток, в мене зараз пік формування психіки, а мої ж батьки її ламають. Кожного розу, як сваряться між собою, переходили на мене. Я завжди у всьому був винним… Це змушувало мене відчувати себе нікчемним і непотрібним власній родині. Нічого не зможу зробити у своєму житті, виросту та або зіп’юсь, або вагони вантажити буду. Гидозне відчуття. Так ось, повернемось до тієї розмови. Мою думку слухати не хотіли. Ні каплі. Просто сказали, що моя думка в цій квартирі нічого не варта. Я нічого не розумію, та все в цьому дусі. Для мене це стало точкою неповернення. Я зібрав свої речі в старенький рюкзак, та серед ночі тишком пішов з дому.
Всіма правдами та не правдами мені вдалось вступити до університету на психолога. Вирішив з коренем вирвати цю проблему зі свого життя. На курсі познайомився зі своєю тепер вже дружиною. Згодом у нас народилось двойко прекрасних діточок, котрих я люблю понад все на світі. Не мало я зусиль доклав, щоб мої мізки виплюнули всю гидоту, що батьки в них запхнули. Пішли роки і тисячі годин самокопання. До тридцяти років я став провідним психологом у своїй країні.мене запрошували на різні шоу, брали інтерв’ю, на сеанси записувались навіть верхівки правління. Я не спився, та не вантажив вагони, як пророкували мені матінка з батьком. Від цих думок мені ще нещодавно було так гірко.
Сьогодні ми гуляли в торговому центрі. Дружина вибирала одяг малечі й собі, а я спостерігав за прохожими.Раптом в натовпі побачив знайоме лице. Батьки. Ми не спілкувались близько п’ятнадцяти років. Переступив через себе, вирішив підійти привітатись. Навколо них стояла хмара перегару та несвіжої білизни. Я привітався. Мене ні хто не впізнав..Їх очі були ніби в сірій пелені алкоголю. Відчуття зжатої гіркоти змінилось гордістю за себе, що правильно вчинив, та втік з того хаосу…Як би не було, ніколи в житті не дозволю своїм дітям пережити хоч на відсоток схожої ситуації.
