Цьогоріч перед Великоднем я сів в автобус та наважився поїхати до батька. Його я не бачив вже близько 7 років, саме на Великдень вирішив, що час відпустити всі oбpaзu.
Втім, я так і не зміг вийти з автобуса, через це одразу ж повернувся додому. Мені не вдалось повністю відпустити той біль. Прекрасно усвідомлюю, що на батьків не потрібно тримати зла, але це понад мої сили.
Два роки тому я створив власну сім’ю, але і її втратив, тому відчуваю себе нікому не потрібним. Мене переслідує відчуття, що я самотній та жодній людині нема до мене діла.
Приходиться всього досягати самому. Я народився у повноцінній сім’ї, де були мама, тато, брат. Але з дитинства відчував себе обділеним батьківською любов’ю.
Мама, ще від появи в нашій сім’ї молодшого брата, завжди приділяла більше часу йому, так є і досі. Я ж вчився всього досягати без батьківської допомоги. Так я став самостійним. Мене не підтримували ні порадою, ні ділом.
З дитинства між моїми батьками виникали непорозуміння та сварки. Пригадую, вони ніяк не могли дійти спільної згоди, а я не міг зрозуміти, в чому річ. Вже пізніше мені стало відомо, що причина всьому батькові зради. Це і призвело до розпаду нашої сім’ї.
Спершу я шукав винного в тому, що між ними трапилось, а потім зрозумів одне — вони просто ніколи не любили одне одного.
Після розлучення батьків я залишився жити з мамою, вона одразу знайшла татові заміну. Однак вітчим від початку незлюбив мене. Мати зробила свій вибір на користь чоловіка, а мене віддала до бабусі. Молодший брат залишився тим часом біля мами.
З того часу ніхто не згадував про моє існування. Ні мама, ні тато не цікавились моїм життям. Інколи могли покликати в гості, і то поводили себе так, ніби ми чужі одне одному.
Я для них небажана дитина, вони навіть не приховували цього. Тільки уявити, який біль на моїй душі. Не говорячи вже про комплекси. Через приклад, який подали батьки, моє життя саме таке.
Після закінчення школи я вступив в університет на бюджет. Отримав хорошу освіту та гарну, високооплачувану роботу.
А особисте життя не склалось. Я вже був одружений, моя дружина була старшою від мене на чотири роки. Мабуть, в її особі намагався знайти свою матір, якої я практично не мав. Наше сімейне життя не склалось, і ми розлучилися.
Я довгий час сам і не хочу ні з ким бути. А що, якщо в мене знову не складеться в сімейному житті? Образи та ставлення батьків до мене міцними мотузками зв’язали моє життя.
Глибоко в душі розумію, що не варто тримати образи, потрібно відпустити та жити далі, але серце не хоче відпускати увесь пережитий біль.
Через це я не зробив крок до батьківської хати. Ні з ким із них я поки що не помирився. Не знаю, як жити далі, і від цього на серці ще важче.
