Період вагітності дуже важливий як для жінок, майбутнього малюка, а особливо для чоловіків. В період вагітності дружини уже зрозуміло на скільки чоловік сформований та готовий до відповідальності за сім’ю та майбутнього малюка.
З майбутньою дружиною іскра пролетіла з першого погляду. Ще тоді ми були студентами третього курсу економічного факультету Політехнічного університету тільки різні спеціалізації. Зустрічалися тільки на лекціях, й кожного разу поглядом шукали один одного. Тільки через пів року я наважився підійти та ближче познайомитися (заочно я знав, що її звуть Єва), та запросити випити каву. З того часу ми й почали зустрічатися.
Через рік ми уже побралися, але планували закінчити ВНЗ, знайти гарну роботу, купити квартиру і тільки тоді планувати діточок. Але на все воля Господа. От так склалось, що наприкінці п’ятого курсу, моя дружина повідомила чудову новину, що я скоро стану татком, до якої морально я зовсім не був готовим. Проте малюк сам вирішив коли нам ставати трішки дорослішими та відповідальнішими.
Перші три місяці у моєї Єви був страшний токсикоз. По військовому я сказав би, що проходив три місяці курс молодого бійця. Її дратувало все що стосується різних запахів. Парфумами користуватися не можна, ті хто полюбляють сигарки обходили нас стороною, запах алкоголю для Єви зовсім був не стерпний, їй відразу ставало не добре. Але ми проживали в гуртожитку тому з різними нестерпними запахами зіштовхувались кожного дня.
А от на шостому місяці у нашої маленької крихітки проснувся дуже гарний апетит. Об одинадцятій вечора моїй дружині терміново хочеться то ківі то ананасу з’їла та запила кефірчиком, яких я шукав до півночі та ніде не міг знайти, але й без них я не міг повертатись додому, тому що знаю, моя кохана, м’яко кажучи, буде засмучена. Тому я весь час намагався виконувати всі забаганки Єви, бо розумів, що це все потрібно й нашому малюку.
Та ось нарешті настав той день, коли наш Миколка захотів побачити світ. Нашому щастя не було меж. І знову хвилювання… Через п’ять діб Єву разом з Миколкою дозволили забрати додому, тому я швидко знайшов машину та поїхав за своєю, уже більшу на одну крихітку, сім’ю.
Коли медсестри разом з дружиною виходили з пологового будиночка та несли нашого сина я не зводив з них очей і тільки тоді я зрозумів, що весь період вагітності з різними забаганками Єви, робили нас сильними та готували до майбутньої відповідальності.
