Мені завжди здавалось, що головне, це щоб із свекрухою не було конфліктів. Зараз, я розумію, що цього замало. Я звісно розумію, як мені пощастило, що ми не сваримось і не ненавидимо одне одного. Вона ніколи не дорікала мені, а я й раділа, поки у нас з чоловіком не народилась донька.
Я завжди хотіла, щоб у моїх дітей були бабусі і дідусі. Просто я росла без цього досвіду і мені було сумно, коли друзі їхали на вихідні чи навіть на ціле літо до них у село, а мені не було до кого поїхати. А тут і мої батьки живі, і чоловікові. То я сподівалась, що донька не буде обділена увагою старших і у неї залишиться багато спогадів про час, проведений із бабусями і дідусями. І я думала, що так і буде.
Тим більше, що матір мого чоловіка ще дуже активна жінка. Вона і на город їздить і гуляти любить. А коли народились діти у її доньки, то вона дуже багато допомагала їй і приїжджала. Поводилась як примірна бабуся. А я сподівалась, що зі мною буде так само.
Але, з якихось не зрозумілих причин, цього не сталось. За перший рік життя моєї доньки, свекруха навідала її лише двічі. А потім увесь рік узагалі не з’являлась. Прийшла у гості лише на 2 день народження і одразу взяла її на руки, почала обіймати і цілувати. Самі розумієте, що для такої маленької дитини, вона була чужою, тож почала плакати і проситись до мене. А свекруха образилась і до кінця вечора навіть не дивилась у її сторону.
Пішла з дому зі словами, що якщо внучка її не любить, то вона узагалі більше не прийде. Ми з чоловіком намагались пояснити, що навпаки треба приходити частіше, щоб дитина звикла до неї, але свекруха просто розвернулась і пішла.
Як доросла людина може ображатись на дитину, якій ледве виповнилось 2 роки?
