Ось так, живеш з людиною багато років, а потім усвідомлюєш, що зовсім її не знав. Так сталось зі мною і моєю колишньою дружиною. У нас з нею є донька, яку я забезпечую усім необхідним. Ні копійки для неї не шкодую.
У неї і одяг завжди новий, і коли вона хворіє, я допомагаю із лікуванням. Загалом, вона нічого не потребує. Я зараз знову одружився, але моя донька постійно приходить у гості.
Ми разом їздимо на відпочинок і просто проводимо час. Так залишилось навіть після того, як у мене народився син.
Мені здавалось, що я знаю свою колишню, але рік тому сталась ось така ситуація. Моя донька, Софія, захворіла. У матері не було грошей на лікування, тож вона подзвонила мені, щоб просити про допомогу. У мене й у самого тоді були труднощі, тож я попросив її позичити у когось гроші, а я б пізніше віддав.
Колишня чомусь розізлилась і заявила, щоб я забирав доньку собі і вирішував ці проблеми сам.
І вона так і вчинила. Привезла Софійку до моєї квартири і залишила її. Із собою дала лише портфель із декількома одежинами. І все. Донька багато днів плакала і питала, коли повернеться мама, але що я міг на це відповісти? Колишня навіть трубки не брала від мене.
Я намагався втішити доньку, але їй не потрібен був я, їй була потрібна матір. Так чи інакше, Софія видужала, тож прийшов час повертатись до школи. І що ви думаєте? Біля школи її чекала мама, яка забрала у неї ключі від квартири і просто пішла. Уявляєте, яка це травма для дитини? Софійка повернулась додому вся в сльозах. Не розуміла, чому мама так з нею вчинила. А я не знав, що сказати.
Я не хотів говорити нічого поганого про колишню з надією, що рано чи пізно, вона одумається і повернеться по доньку.
Але я не розумію, як до такого узагалі дійшло. Коли народилась Софійка, моя колишня була на сьомому небі від щастя. Турбувалась про неї і любила. А зараз я просто не впізнаю ту жінку, на якій колись одружився. Як можна так вчинити із рідною дитиною?
