Коли в мене народилась донька Юля, синові Ромі якраз виповнилося чотири роки. Перший рік синочок радів, що має сестричку. А от коли Юлі виповнився рік у Ромчика почалися ревнощі.
Кожен день він намагався всіляко привертати на себе увагу, коли я годую Юля, йому негайно потрібно у чомусь допомогти. Постійно влаштовує істерики.
Допомогла вийти з цієї ситуації моя мама. Коли ми приїхали до неї я розповіла про свої труднощі з вихованням сина. Ромчик тут же пожалівся бабусі, що його не люблять, й геть не дбають про нього. Бабуся спочатку намагалася пояснити, що Юля маленька, а отже їй потрібна більша допомога. Ромка звичайно не погодився, почав пояснювати, що він також маленький й немічний.
Моя мама не стала з ним сперечатися, але повела онука до магазину. Ромчик звичайно сподівався, що бабуся купить йому якусь іграшку та солодощі. Але хитра бабуся купила йому пакунок з підгузками та брязкальце.
-Бабусю, а це кому, Юлі? – запитав Ромчик.
-Чому ж Юлі? Тобі, ти ж маленький. Ось прийдуть сьогодні твої друзі сусіди Сергійко з Валерою, ти похвалишся перед ними. – спокійно відповіла бабуся.
-Бабусю, вони ж сміятися будуть, я ж обіцяв з ними конструктором погратися, а ти мені брязкальце купила.
-Ромчику, конструктор, то для великих хлопчиків, а ти ж маленький.
-Та ні бабусю. Я вже виріс, чесно, то я жартував, я вже сам і одягатися буду, і їсти сам, і іграшки після себе прибиратиму.
-Обіцяєш? – серйозно запитала бабуся. – тобто підгузки й брязкальця віддамо Юлечці?
-Звичайно, я ж виріс, невже не помітно.
Після цього Ромка вже не говорив, що він маленький і йому постійно потрібна допомога.
