Я вже більше 7 років живу без чоловіка. Ми розлучились і він просто зник. Залишилось в мене від нього двоє дітей. Вони вже обоє дорослі і одружені, тож я вирішила зробити щось для власного комфорту. Зрештою, захотілось мені продати свою квартиру і купити будиночок за містом, на природі.
Діти мене підтримали й обіцяли навідувати.
Я почала шукати підходящу ділянку. Для цього об’їздила декілька сіл, оглянула різні приміщення і нарешті зупинилась на одному із варіантів. Мені здавалось, що я врахувала усі можливі фактори. Проте виявилось, що дещо врахувати неможливо – сусідів.
Така неприємна бабця трапилась мені. Я вже не витримую життя поруч з нею.
Вже після переїзду, я помітила, що вона постійно рве яблука із моєї яблуні. І якби ж-то вона просто рвала з гілки, яка виходить на її подвір’я. Але ж ні. Вона приносить драбину і зриває половину плодів. Якось я вирішила зробити їй зауваження і сказала:
- Якщо ви хочете яблук, то просто попросіть мене. Все-таки це ж моя яблуня, не гарно просто так їх рвати.
- А раніше були моїми. Поки тут ніхто не жив, я рвала, що хотіла, а ти приїхала і все мені зіпсувала. Нічого не поробиш, доведеться терпіти одна одну.
Я аж застигла від подиву. Хто міг подумати, що така привітна, на вигляд, жінка, виявиться такою противною.
Я ще декілька разів намагалась із нею поговорити, але швидко зрозуміла, що це не допоможе. Вона ще й ніби на зло, шкодить саме тоді, коли я виходжу на подвір’я.
А яблука вона і далі рве, а я перестала на це зважати.
