Коли я народився, то виховувала мене лише мама, тато пішов від неї в іншу сім’ю. Мама ж була надто гордою, тож не сказала йому, що вона чекає на дитину. Я був їй вдячний за те, що вона мені змогла дати.
Але для того, щоб я був добре забезпеченим мама багато працювала. Тож я досить рано став самостійним. У шість років я міг бути вдома абсолютно сам. А мама в цей час була на роботі. До мене заглядала сусідка, але в неї були свої діти й свої проблеми. В один з таких вечорів я захотів зробити собі чаю. Коли підняв чайник, він виявився заважким для мене, тож в результаті я 0бпік собі частину лиця.
Я вже майже не пам’ятаю, як і що тоді відбувалося, але величезні страшні шрами залишилися мені на все життя. Мама постійно плакала, адже вважала себе винною в тому, що трапилося.
Коли я пішов до школи чужі діти почали з мене сміятися. В молодших класах ще було не так важко, а от у підлітковому віці я зіткнувся з ж0рст0кістю. Звичайно я був як усі діти підлітки. Мав свої захоплення, своїх кумирів. А ще я вперше закохався, дівчину звали Яною, вона була з паралельного класу.
Одного вечора на шкільній дискотеці, я наважився запросити її на танець. На мій подив вона не відмовилася, для мене це стало щастям. На наступний день я наважився підійти до Яни й запропонував піти разом на прогулянку. У відповідь вона просто розсміялася, й запитала коли я востаннє дивився на себе у дзеркало. Це було дуже важкий психологічний удар, в дома я плакав і кричав мамі, що в школу більше не піду. І справді я тиждень тихо виходив з дому, але до школи не доходив. Я весь день сидів у парку. Так тривало поки вчителька не повідомила мамі.
Дома була серйозна розмова, після якої мама зателефонувала моєму батькові. Так через шістнадцять років він дізнався про моє існування. Він не зміг одразу зі мною зустрітися, адже жив у іншій країні. Але він прислав необхідну суму, щоб зробити мені пластичну операцію.
Лікарі зробили свою справу, моє обличчя й шия стали рівними й красивими.
З того часу вже минуло п’ятнадцять років. Я зустрічаюся зі своїм батьком. Мама нарешті перестала звинувачувати себе. Ми обоє з нею довгий час відвідували психолога. Зараз у мене є дружина та маленький син. Я закінчив психологічний факультет та влаштувався працювати у свою рідну школу. Діти які стикаються з булінгом потребують підтримки й допомоги від дорослих, особливо від своїх батьків.
