Вперше я p03чApyвAвся в людях, коли мені виповнилося сім років. Моя мама p03лyчuлACя з батьком. Вона 3Aб0р0нялA нам бачитися. Мама вважала, що спілкування з батьком, шkoдuть мені. Чим саме, вона ніколи не казала. Я не бачив батька впродовж двох років.
Мама думала про власне життя. Вона зникала на декілька днів. Зі мною була бабуся. Вона піклувалася про мене все моє дитинство. Мама постійно зникала. Коли вона поверталася, то не вибачалася. Мама жваво розповідала про побачення з черговим коханцем. Як правило, всі її романи закінчувалися через тиждень. Чоловіки не бачили в ній серйозної жінки.
Спочатку, мама нарікала на коханців. Вона називала їх сліпими тюхтіями, які втратили своє щастя. Згодом, вона побачила проблему в мені. Мама вирішила, нібито чоловіки тікають, бо в неї є дитина. Мене просили прикидатися сином сестри. Вона мене кинула, а мама підібрала і виховує самотужки. Про бабусину допомогу вона забула, сестру — вигадала.
Мамин метод спрацював. Чоловіки вірили їй. До мами приклеїлась слава мучениці. Про неї ходило безліч пліток. Ніхто не знав, яка вона жінка насправді. Я хотів розповісти тим чоловікам, які змінювалися в нашій квартирі надзвичайно часто, про справжню мамину натуру.
Методом спроб та помилок, мама знайшла собі постійного коханця. Він перетворився на її чоловіка через місяць. Вона бігала до нього жити, а я сидів з бабусею. Той чоловік не любив мене. Він думав, що я чужа дитина. Дуже швидко мамин коханець переконав її здихатися мене. Вона покірно виконала його прохання.
Була субота. Я сумував за мамою. Хотів трішки побути з нею. Вона взагалі забула про мене. Я страждав, але мамі не докучав. Не описати словами мою радість, коли мама пообіцяла провести день разом. Ми зібралися швидко. Мама завела мене в кафе. Вона дозволила купити все, що я захочу.
Мені було дев’ять. Я замовив картоплю фрі, бургер та спрайт. Дитині не можна такої їжі. Моя мама не знала цього або вона не хвилювалася за моє здоров’я. Поки я їв, мама постійно комусь писала. Вона не випускала телефон з рук. Її рухи видавали тривожність. Мама смикалася, дивилася по сторонах і постійно підганяла мене.
— Любий, їж швидше. Нам ще в парк атракціонів йти! Ти хочеш покатися? Хочеш! Я знаю. — Казала мама.
Почувши про атракціони, я хутко запихнув в себе залишки картоплі.
Величезні горки, батути, солодка вата, герої з мультиків, які ходили тут і там, заворожили мене. Я ходив один єдиний раз в таке місце. Мені було шість і батько повів мене покататися на атракціонах. Пам’ятаю, що той парк був меншим, чим цей, в який мене привела мама. Вона побачила мій захват. Я стояв з відкритим ротом, широкими очима і зиркав на всі сторони.
Мама зникла. Поки я зачаровано дивився на атракціони, мама кудись поділася. Я хотів кинутися на пошуки, закричати чи якось по іншому привернути її увагу. Дуже швидко, передумав. Батько навчив мене поводитися в таких ситуаціях. Якщо загубився, треба стояти на місці. Дорослі обов’язково повернуться.
Я стояв. Нікого не здивувала самотня дитина. Люди йшли повз і не помічали мене. Я боявся якийсь час, але мені вдалося заспокоїтися. Мама точно за мною прийде. Може, подзвонив хтось і вона відійшла поговорити.
В парк прийшли зранку, а повернувся я додому в вечері. За мною приїхав батько. Мама написала йому повідомлення з адресою. Більше нічого. Вона зникла на довгих десять років. Уявіть собі, який стрес я пережив. Дитина завжди вважає себе виною в проблемах батьків. Мені знадобилися довгі роки, щоб пережити мамин вчинок.
Я жив з батьком, своєю мачухою та звідною сестрою. Вони піклувалися про мене та любили. Бабуся приходила до батька. Вона слізно вибачалася за вчинок матері. Я не розумів, чому вона плакала? Дізнався, коли виріс. Бабуся боялася втратити мене. Вона вирішила, нібито батько заборонить нам бачитися. На щастя, батько — не мама.
Ми жили дружньо і спокійно до моїх дев’ятнадцяти років. Я вступив в найкращий виш країни. Моє навчання йшло інтенсивно. Я трішки працював, мав стипендію і батько з мачухою допомагали. З’явилася мама. Вона прийшла прямо в мій виш. Ця чужа жінка, хотіла від мене розуміння. Вона, нібито, тільки зрозуміла, який страшний вчинок зробила. Слізно благала пробачити її та відновити спілкування. Я відмовив. Коли я був дитиною, вона не опікувалася мною, а зараз прийшла до готової, дорослої людини, щоб «дружити». Дякую, «мамо», але зараз запізно виправляти помилки.
