Ми одружились на третьому курсі університету, коли дізнались, що я вагітна. Мабуть, це було нашою головною помилкою. Не подумайте, ми прожили разом 8 років і мені здавалось, що ми щасливі. У нас народилась дівчинка, яка просто душі не чаяла у батькові. Але останні пів року усе змінилось. Чоловік став якийсь далекий, постійно втомлений. На питання не хотів відповідати і узагалі не проводив зі мною час. Пізно повертався з роботи і звісно, що я запідозрила найгірше.
І я швидко знайшла підтвердження своїм підозрам. Відкрила переписку на телефоні із коханкою, та й його співробітники розповіли, що він зраджує мені із секретаркою. Це був великий удар, я не думала, що зі мною може таке статись. Я вирішила поговорити з ним, а він просто слухав, а потім став збирати речі. Не просив пробачення і не намагався пояснити нічого, просто пішов. Дитину я поклялась залишити собі, а він не сперечався, що мене ще більше здивувало, адже вони були близькі.
А виявилось просто, що його пасія ще не готова до дітей, а він готовий пожертвувати донькою заради неї. Мені таке ставлення просто у голові не вкладалось. Я би нізащо не проміняла свою дитину, щоб не стояло на кону.
Перший рік був дуже важкий. Мені довелось самотужки забезпечувати наші сім’ю. А донька постійно запитувала де ж зник тато, дуже сумувала за ним. Я обіцяла, що він повернеться, а сама плакала ночами. А потім все потрохи стало на місце.
Дитина перестала запитувати, думаю саме все зрозуміла. А мене підвищили, тож стало легше. Ми з донькою зблизились, стали справжніми подругами. Часто їздили у інші міста і ходили разом у кіно. Ми були щасливими, навіть удвох. Так пройшло 4 роки. А потім у двері хтось подзвонив. Це був мій колишній чоловік, а я довго не могла повірити своїм очам.
Він виглядав дуже доглянуто. На ньому був хороший костюм, тож я зрозуміла, що життя у нього склалось дуже добре. Він приїхав для того, щоб побачитись із донькою. Коли вона вийшла, він одразу впав на коліна, став обіймати її і просити пробачення. Здається, я навіть бачила сльози. Донька нічого не говорила і ніяк не реагувала, але й нікуди не йшла. Я бачила, що попри образу і біль, вона скучила за батьком і була рада його бачити. Колишній зайшов до квартири і ми сіли на кухні. Тоді він і розповів, що хотів би забрати доньку до себе.
Я не знала, що робити, але дозволила доньці самій зробити вибір, адже вона вже доросла. Я бачила, що вона вагається. Ми встигли стати дуже близькими, але батько завжди був для неї дуже важливим.
Я запропонувала їй поїхати до нього на вихідні, а тоді вже прийняти рішення. Без неї у квартирі стало дуже пусто і я проплакала усю ніч, боячись, що вона вибере його.
Вона повернулась швидше і сказала, що не покине мене. Батько створив нову сім’ю і донька не бачить у ній свого місця. Вона хоче бачитись із ним, але залишитись хоче зі мною. Слава Богу за це.
