Мені здавалось, що я отруїлась. Але біль був такий сильний, що я вимушена була викликати швидку допомогу. Лікар оглянув мене і зі здивованим поглядом сказав збирати речі і їхати з ними до лікарні. Згодом я дізналась, що біль з’явився зовсім не через зайвий шматок пирога.
Я їхала у швидкій, коли побачила, що ми їдемо у іншому напрямі, ніж знаходилась місцева лікарня. Але часу думати про це не було, бо я мучилась від болю. А потім машина зупинилась біля пологового будинку.
Лікар запитав мене, на якому місяці вагітності я знаходжусь, а я розсміялась у відповідь.
Лише зрозумівши, що він не жартує, я відповіла, що не вагітна.
- Я не знаю, чому ви так вирішили, адже у цей момент у вас відбуваються перейми. Через декілька годин ви народите свою дитину, тож відправляйтесь у палату.
Я була відключеною від реальності, адже усвідомила, що відбувається лише тоді, коли на мій живіт поклали сина, а перейми продовжились. Вже через декілька годин, я тримала на руках своїх дітей.
Я не могла стримати сліз щастя, адже протягом 15 років спільного життя, нам з чоловіком твердили, що ми ніколи не зможемо мати дітей. Хто б міг подумати, що вони всі помилялись і я народжу одразу двох.
Чоловік мало не потрапив до лікарні, коли почув таку новину, але швидко отямився і не міг натішитись новині.
Як мені вдалось пропустити свою вагітність залишилось загадкою як для лікарів, так і для мене.
