З роботи звільнили, чоловік подав на розлучення, а син не приїздить впродовж року. Йому ніколи. Все в житті жінки йшло шкереберть. Ліда мала квартиру, яку придбала мама. Її заощаджень вистачить на два місяці, не більше. Потрібно терміново шукати роботу. В її невеликому місті, це важко зробити. Вакансії є, але умови жахливі і зарплатня мала. Сиділа Ліда під деревом з самого ранку і не знала, як зібрати себе до купи. Вона відчувала емоційне спустошення. Ніхто їй не допоможе, ніхто не втішить.
Йшла вулицею пристаріла жіночка. Вона несла картону коробку. В тій коробці сидів веселий, чорний песик. Він завзято «заговорив», коли жіночка наблизилася до Ліди.
— Голубко! – Ліда не зрозуміла, що звертають до неї. Жінці довелося повторити. – Лебідко!
— Так?
— Тебе щось турбує. Я ж бачу. Візьми песика. Він допоможе тобі і в горі, і в радості.
— Ох… Немає куди мені брати песика. Мене з роботи вигнали. На що годуватиму собаку? Самій би вистачило. – Спокійно промовила Ліда.
— Він мало їсть, не хвилюйся! Ти головне візьми. Він удачу приносить! – Жінка протягнула Ліді коробку з цуценям.
Песик дивився на Ліду великими зеленими очима. Його шерсть була абсолютно чорною. Вона переливалася на сонці яскравим блиском.
«Він схожий на коштовність» — подумала Ліда.
— Ну, добре. Давайте його сюди.
Ліда одразу придумала, де покласти її нового друга. Песик не заперечував. Йому подобалося спостерігати за діями нової хазяйки. Ліда гадки не мала, що робити з живою істотою. В неї ніколи не було тварин. Її вазони в’яли на другий день, тому Ліда намагалася не мати контакту з живими істотами. В інтернеті давали безліч порад. Статті про корми, воду, шерсть та іграшки не дали повного розуміння Ліді, як правильно доглядати за собакою. Вона вирішила завести песика до ветеринара і розпитати в лікаря про всі тонкощі догляду за твариною.
По дорозі до клініки, песик завиляв хвостом. Він не виказував інших емоцій, окрім радощів. Ліда заразилася його настроєм. Не можливо дивитися на радісну мордочку і не радіти самій. Коли вони проходили повз магазин косметики, песик гучно залаяв. Він вперто виривався з рук Ліди. Вона намагалася його тримати, але пес начебто перетворився на воду. Він вміло вивертався з рук хазяйки. Ліда присіла до землі. Вона обережно поставила песика на землю. Той одразу побіг до дверей магазину.
«Чому він нервує?» – не розуміла Ліда.
Піднявши очі на двері магазину, жінка побачила оголошення:
«Шукаємо продавця консультанта. Щоб записатися на співбесіду дзвоніть…»
Ліда записала номер телефону. Подзвонила після візиту до ветеринара. Їй відповів приємний жіночий голос. Ліда легко домовилася про співбесіду. Через тиждень вона працювала в найкращому магазині косметики та парфумерії в місті.
Сюрпризи не закінчилися. Всі важливі події в Лідиному життя сталися за лічені дні. Свого майбутнього чоловіка вона зустріла в парку для вигулу собак. Артем гуляв з породистою собакою. Білий, величезний пес одразу знайшов спільну мову з Лідиним маленьким і чорненьким. Чорнуля одразу натякнув хазяйці познайомитися з АртемомАле вона соромилася. Давно спілкувалася з чоловіками, геть втратила навичку. Чорнуля взяв все в свої руки. Пішов товаришувати з Артемовою собакою. На цьому підґрунті, господарі песиків потоваришували.
Артем кликав Ліду на сумісні прогулянки з песиками. Вони гуляли по парку або сиділи десь в тіньочку, поки їхні бешкетники бігали один за одним. Спілкування переросло в побачення. Рік пройшов в бурхливому романі. Артем покликав Ліду до РАЦСу. Вона не відмовила. Жити стали в квартирі Артема. Ліда свою здавала і горя не знала.
На роботі все йшло своїм ходом. Ліду підвищили спочатку до старшого касира, а потім до адміністратора. Вона заробляла хороші гроші, ще й мала пасивний дохід з квартири. З чоловіком вони жили душа в душу. Сварилися рідко, через дрібнички. Артем кохав свою жінку і носив її на руках. Завдяки їхньому коханню, з’явилася ще одна людина. Доньку назвали Варею.
В Ліди з’явилося все, коли вона підібрала Чорнулю. Песик сидів покірно біля її ніг, поклавши голову на коліна хазяйки. Ліда чухала песика за вухом і згадувала, як вона знайшла роботу. Саме Чорнуля помітив вакансію і «сказав» про це хазяйці. Без нього, вона б не пішла в той район міста. Ліда взагалі рідко там була. Може рази два за все життя. Завдяки Чорнулі, її матеріальне становище виросло.
Хто ж познайомив її з Артемом? Чорнуля! Песик одразу полюбив чоловіка, як тільки побачив. Нюх в Чорнулі на гарних людей. Якщо добре подумати, то й Ліду песик вибрав самотужки. Коли вона сиділа в повній самотності і думала про свою гірку долю, то почула собачий гавкіт. Тільки після сигналу та жінка підійшла до неї. Щоб запропонувати забрати песика. Схоже, Чорнуля вирішив налагодити саме Лідине життя.
Жінка дивилася на свого вірного друга іншим поглядом. Скільки ж щастя ця істота принесла в її життя! Чорнуля нібито зрозумів думки своєї господарки. Він замахав хвостом з новою силою.
— Гав! – Весело «мовив» Чорнуля.
Ліда широко посміхнулася. Вона обійняла песика за шию і промовила:
— Ти справді притягуєш удачу. Дякую тобі, мій вірний друже.
