Мій син абсолютно невдячний. Він не поважає ні мене, ні батька. Ми думали, в чому наша проблема? Де ми, як батьки, допустилися помилки? Відповіді не знайшли.
Син не соромиться в виразах, коли спілкується з нами. Він взагалі не підбирає слів. Батько намагався з ним розмовляти, але він не реагує на нього. Я втратила будь-яку надію виховати нормальну дитину.
Коли ми купуємо сину щось нове, він не говорить «дякую», а вимагає річ дорожчу. Одяг з базару не хоче. Вельможний носить тільки фірмове вбрання. Телефон хоче за декілька тисяч, ціна ноутбуку в доларах. Ми купуємо. Все, що він захоче, ми одразу приносимо з магазину. Напевне, цим його розбестили. Ми не можемо сказати «ні». Нам здається, цього разу він точно оцінить нашу працю, але ми гірко помиляємося.
Зайшов до чоловіка друг. Вони сиділи на кухні і про щось говорили. Я сиділа у вітальні. По телевізору показували мій серіал. Я люблю його дивитися за чашечкою чаю. Син, нічого не говорячи, перемкнув канал. Він включив якийсь негативний фільм. Я не хотіла дивитися на cтpAждAnnя інших людей. Попрохала перемкнути, але син проігнорував мене. В нього є телефон, комп’ютер, інтернет, безліч відеоігор. Ми купили все, про що мріє підліток. Навіщо йому мій телевізор? Відповідь проста – позлити мене.
Я знову попрохала перемкнути канал. Син посміхнувся єхидною посмішкою і сказав:
— Мені не подобається, як ти просиш. Не природно. Попроси ще. – І сміється.
Я не знала, як реагувати. Він наче плюнув мені в обличчя. На очі накотилися сльози, але тут в кімнату вбіг друг чоловіка. Він схопив сина, наче кошеня. Пульт відняв, канал перемкнув, а сина виставив з кімнати зі словами:
— Ти своїм батькам повинен ноги цілувати за все, що вони тобі дають!
Син образився. Він залишився ночувати в товариша. Ми нічого не сказали другу чоловіка. Він зробив добре. Ми не можемо гаркнути на власного сина, а він зміг його на місце поставити. Велике йому дякую. Тепер він жаданий гість в нашій оселі.
