Раніше я не розумів, скільки часу та сил витрачала моя дружина на хатні справи. Я не звик після роботи готувати вечерю та прати речі, але змушений. Після розлучення син залишився в мене. Якщо чесно, я хотів відібрати його в дружини, щоб позлити її. Я не думав, що син забиратиме стільки часу. Собі можу зварити пельмені, але він таке їсти не може. Мені доводиться варити суп чи кашу. Моя їжа не зважди виходить нормальною на смак, але я стараюся. На вихідних не можу відпочити, бо потрібно зробити уроки з сином, погратися чи приділити мінімальну увагу.
Перший час, я не дуже звертав на нього увагу. Міг спати після роботи чи на вихідних. Не знаю, чи дитина щось їла. Здається, якийсь пиріжок з’їв, ось і добре. Уроки не робив, за зошитами взагалі не слідкував. Моя оселя перетворилася на гармидер, бо дитина без нагляду швидко перетворює все на непотріб. Навчання довелося важко наздоганяти, а з харчуванням виявили проблеми. Виклав кругленьку суму на лікування дитини.
Колишня не бідувала, як я сподівався. Вона швидко адаптувалася до самотнього життя. Знайшла роботу за лічені дні, квартиру арендує з подружкою. Вона завела сторінку в соціальних мережах, де показує своє щасливе життя «без тягаря та дитини». З неї вираховують аліменти. Вона приходить два рази в тиждень, але уроки з дитиною не робить. Вона грається з ним, а потім йде додому робити свої справи. Я теж так хочу. Я й не думав, що дитина та хатня робота настільки важка справа. За це треба окремі гроші платити! Як за додаткову зміну на роботі!
Тепер заздрю своїй колишній. Вона живе щасливим життям, яким би міг жити я.
